Половина оплати за подвійні проблеми (Нейтан Лоуренс, Європа, 2512р.)

Густий морок підлідного океану тиснув на купол комплексу «Посейдон», і навіть тут, у житлових коридорах, здавалося, що ти дихаєш важкою, солоною водою. Я йшов вузьким тунелем, освітленим холодними світлодіодними лампами. На моєму комбінезоні красувався знак Рейнджера Зоряної Ліги, на поясі вірний пістолет і шокер, в душі свята віра в добро, попри гнітючу буденність. Завдання було рутинним: знайти зниклого інженера корпорації «Геліос Дайнемікс», якогось Маркуса Торна. Останній сигнал його комунікатора зафіксували саме в цьому секторі.

Двері квартири 12-4Б були ледь прочинені. Поганий знак. Я дістав шокер, тихо штовхнув двері й ковзнув усередину. У кімнаті панував безлад: перекинуті меблі, розкидані речі, на столі — недопита чашка кави. Пахло озоном і старим потом. Торн тікав, і тікав поспіхом.

— Нарешті ти виповз зі своєї нори, Маркусе, — пролунав з темного кутка хрипкий, упевнений голос. — Синдикат «Біла Хризантема» передає тобі палкі привітання.

Я миттєво розвернувся, направляючи шокер на тінь, що відокремилася від стіни. Це був невисокий, але кремезний чоловік у важкій броні, побитій не в одному бою. Його лиса голова виблискувала у тьмяному світлі.

— Корпорація «Геліос» хоче поговорити зі своїм співробітником. , — відрізав я. — Підніми руки щоб я бачив.

Чоловік голосно розсміявся.

— Хех! Корпоративний пес на побігеньках. Схоже, у нас конфлікт інтересів.

Він кинувся на мене раніше, ніж я встиг усвідомити. Його рух був незграбним, але потужним, як удар тарана. Я ухилився, і його кулак з гуркотом врізався в стіну. Я спробував застосувати шокер, але він перехопив мою руку, його хватка була як сталеві лещата. Зав'язалася коротка, люта сутичка. Він покладався на грубу силу, я — на треновані рефлекси. Ми каталися по підлозі, обмінюючись ударами, аж поки не розкотилися в різні боки. Важко дихаючи, ми одночасно підвелися. Я кинув шокер і вихопив з кобури свій пістолет, він підхопив в руки масивний дробовик, що покоївся біля стіни. Взяли один одного на приціл.

— А ти непогано б'єшся для корпоративного щура, — прохрипів він. 

— А ти як для бандита занадто повільний, — відповів я.

У цей момент мій погляд зачепився за його руку. Він стискав невеликий голопроєктор, з якого світилося обличчя розшукуваного інженера. Точно таке саме, як і в моєму досьє. Я дістав свій проєктор. Два однакових зображення Маркуса Торна зависли в повітрі між нами.

Ми дивилися то на проєкції, то один на одного. 

— Отже, ти не Торн, — констатував він, поклавши дробовик на плече. 

— А ти не його охоронець, — підсумував я, ховаючи пістолет в кобуру. 

— Сем. Мисливець за головами. 

— Лоуренс. Рейнджер.

Напруга спала, змінившись похмурою діловою атмосферою. Ми мовчки оглянули квартиру ще раз, але не спускаючи очей один з одного.

— Він залишив свій особистий термінал, — сказав я, піднімаючи з підлоги побитий планшет. — Шифрування військового зразка. «Геліос» буде задоволений. Схоже, він продавав їхні секрети конкурентам і тікав до них.

— Дурниці, — буркнув Сем, піднімаючи з-під ліжка невеликий пристрій. — Це спуффер паспорта, для підміни особистого айді. Кустарна робота, але ефективна. Таке роблять умільці на Вавилоні. Жодна корпорація не буде використовувати такий брухт. Він тікає не до конкурентів, а в єдине місце, де його не дістануть місцеві. На Банглаар.

Ми переглянулись. Його знахідка і мої дані складалися в єдину картину. Торн викрав технології і збирався продати їх на чорному ринку у Вавилоні. Ми обидва знали, де його шукати. Але також ми обидва знали, що гонорар призначений лише для одного.

На мить у повітрі знову зависла напруга. Він оцінював мене, я — його.

— Ну, бувай, рейнджере, — кинув Сем, повільно задкуючи до дверей. 

— І тобі не хворіти, мисливцю, — відповів я, проводячи його пильним поглядом.

Щойно його постать зникла в коридорі, я кинувся до вікна. Часу було обмаль.