Перша

                            Половина Адама

— Гада мочити, як тільки знайдемо!

Рубен з почервонілими від бігу щоками прокричав це надто владним для десятирічного хлопчика голосом. Чубчик з каштанового волосся прилипав до спітнілого чола, але він і не думав зупинятися, поки не знайде і не поб'є Руді. Компанія з п'ятьох подібних хлопчаків відповіла «командирові» покликом, після чого всі побігли в різні сторони лісу. На околиці були високі кущі. Руді точно міг бути там.

Роджер здогадувався про це, тому швидким кроком добіг до нього і одразу зазирнув за величезні кущі.

Нікого. Він шумно видихнув, на відміну від Рубена, втомившись від довгого бігу. Сів просто на землю, налаштовуючи подих. Якоїсь миті крики друзів зовсім зникли. Хлопчик був один. Перед очима відкривався вид на поле, менше ніж за кілометр розрізнялися і дома. Ця околиця лісу була легальною зона для його прогулянок, доки не стемніє.

Роджер глянув на сонце. То вже перейшло зеніт, але до заходу не поспішало. Спекотний серпневий день був крайнім: завтра вересень та перехід у третій клас. Восьмирічний Роджер любив школу з однієї причини: там можна було прикидатися розумним. А компанія з хлопчиків не цінувала цієї риси, називаючи ботаніком.

Ботанік. А що поганого в тому, щоби любити рослини?

Кущі зашуміли за його спиною. Роджер підскочив і обернувся. А ось і він, Руді Міллас у всій красі: з одягу стирчали якісь соснові голки, листя. Сам дванадцятирічний підліток роздратовано обтрушував одяг. Цікаво, кліщі є? А якщо вкусять, і Руді більше не ходитиме нарешті? Там є отруйний вид, але Роджер не запам'ятав назви.

— А, малий, це ти. Якщо покличеш когось — зуби виб'ю.

Половина молочних та половина постійних. Гаразд, не провокуватимемо.

Руді сплюнув на землю і дістав із кишені штанів блискучу штуку. Каблучка, яку він украв у дами серця Рубена. Їй років дев'ять, але останній вже присягався їй у коханні. І ось Руді просто так відібрав його з рук невинної дівчинки, чому Рубен і скликав лицарський похід на негідника.

Руді всього за метр. Можна відібрати. Підліток крутить річ у пальцях, єхидно дивлячись на хлопчика.

— Ну що, забирай?

І простяг Роджеру. Занадто простий прийом. Ось каблучка вже під носом. Руки Руді пахнуть землею, потім і… спиртом?

Ні, він не п'є. Але його батько — дуже багато. Втім, навряд це пахне спирт, але Роджер все одно скривився.

— Ну, забери, чого ти. На відміну від них, тебе мені шкода. Хоч похвалишся.

Роджер набрався сміливості і глянув в обличчя ворогові. В очах того — ні краплі співчуття. Одне лише знущання. Хлопчик сховав свої руки за спину:

— Тобі воно явно потрібніше.

В очах Руді всього на мить щось змінилося. Вона було короткою, але такою виразною.

Це жаль.

Однак через секунду обличчя юнака знову здолав оскал і він схопив хлопчика за шию.

— Ти тут у нас борзий занадто?!

Тут почувся голосний вигук. Чоловічий крик здалеку.

— Гей, ви чого там творите?

Роджер не знав його, але до кінця дня був вдячний за те, що той розняв їх. Але каблучку Руді так і не повернув. Коли друзі в лісі знову зустріли Роджера, він розповів їм про зустріч. У відповідь усі обізвали його боягузом. Отакої.

Тому вечір проходив не в найрадісніших тонах. Перед очима стояв Рубен, який розмахував руками і кричав на хлопчика за те, що той не забрав ту дивну каблучку. Адже Роджер наймолодший з компанії, власне і найслабший, та й зробив, що зміг. Прикро.

Мей дивилася телевізор, хоча думки її були далекі від програм. Жінка з довгим золотистим, злегка хвилястим волоссям і проникливими блакитними очима чекала на гостю, з якою не бачилася досить давно. Вона зітхнула, дістала гумку для волосся та вирішила зробити високий пучок. Все-таки, не на свято збираються…

Почувся звук відкритих дверей. У двоповерховому будинку було два входи: парадний та із заднього двору. Цього разу син чомусь вирішив непомітно прослизнути другим шляхом, але дуже невдало натрапив на матір.

— Боже, Роджер, ну хоч сьогодні можна було не забруднитися?

Мей підійшла до сина ближче і тільки зараз помітила червоні сліди на шиї, і її немилість перейшла у хвилювання:

— Хто тебе так?

— Руді, — хлопчик винувато й ображено опустив очі.

Мей хотіла щось сказати, але тут пролунав дзвінок на мобільний телефон. Вона взяла слухавку, вислухавши коротке повідомлення, потім кинула «добре» та відключила дзвінок.

— Батько буде скоро із тіткою Енніс. Іди переодягнися в ту синю сорочку, штани пошукай ті, що з червоною нашивкою.

Хлопчик кивнув, порадівши, що зараз йому нотацій читати нема часу. А там дивись і зовсім мати не згадає. Він помчав у свою кімнату бадьорим кроком, хоча настрій був не найбадьорішим.

…

Надворі вже майже стемніло, коли в двері постукали. Роджер не хотів перетинатися з мамою, тому залишився сидіти в кімнаті до появи батька і вийшов лише тоді, коли почув кроки та голоси у дворі, а потім відчинилися двері. Хлопчик вибіг. Батько виглядав, як завжди, хіба що сірі очі були більш втомленими, ніж зазвичай, а довше ніж зазвичай чорне волосся злегка розпатлане. За спиною батька стояла його копія, але жіноча.

Тітка Енніс. Вкрай схожа очима на брата, ось тільки волосся на тон світліше і довше. Роджер бачив її в далекому дитинстві і до ладу не запам'ятав. А ось тепер запам'ятає. А ще у неї дивний шрам на лівій частині обличчя.  

Жінка спочатку привіталася з господаркою будинку, а потім опустила погляд на хлопчика. І мимоволі прикрила рота рукою, здивовано дивлячись на молодшого представника сім'ї.

— Так, подорослішав, — Едріан, батько хлопчика, махнув рукою і спробував усміхнутися. Але, дивлячись у вічі тітки, Роджер в глибині душі розумів, що далеко не це так здивувало її…

Енніс прикрила очі, видихнувши, ніби знявши заціпеніння, і нарешті теж усміхнулася.