РОЗДІЛ 24

ФІНАЛ. 22:20.

Майкл повертав голову, і йому здавалося, що хребці в його шиї скриплять, як іржаві петлі тих самих дверей у підвалі. Час розтягнувся в густу, прозору субстанцію, в якій кожен рух вимагав надлюдських зусиль.

Його погляд відірвався від мертвого обличчя Лори, від її скляних очей, в яких застигла правда, яку він відмовився почути, і перемістився в центр кола світла.

Туди, де стояв стілець.

Те, що він побачив, змусило його мозок заціпеніти. Логіка, факти, віра — все це розсипалося на порох.

Карла більше не була зв'язаною.

Вона сиділа рівно, випроставши спину. Мотузки, які ще хвилину тому здавалися міцними путами, що врізалися в її тіло, тепер безвільно сповзли на підлогу, як скинута зміїна шкіра. Це був не вузол. Це був реквізит. Майстерно накладена бутафорія, розрахована на погляд з відстані. Сріблястий скотч, який вона щойно зірвала з рота, вона тримала в руці, ліниво намотуючи його на палець.

Вона повільно, граційно підвелася.

Жодної скутості в рухах. Жодного болю в м'язах від довгого сидіння в незручній позі. Вона стояла в центрі променя прожектора, в своїй червоній, розірваній сукні, яка тепер виглядала не як лахміття жертви, а як вбрання античної богині війни.

Карла піднесла руку до обличчя. Тильним боком долоні, повільно і ретельно, вона витерла мокрі доріжки сліз зі щік.

І разом із цими сльозами з її обличчя зникла Карла.

Зникла перелякана жінка, яка благала про допомогу. Зникла закохана, яка шепотіла йому ніжності в темряві спальні. Зникла лікарка, яка рятувала його в лікарні.

Залишилася лише маска. Холодна. Гладка. Бездоганна.

Її очі, які хвилину тому були повні вологи і страху, тепер стали сухими і твердими, як чорний діамант. У них не було нічого людського. Лише крижаний, тріумфуючий спокій. Спокій хірурга, який щойно завершив найскладнішу операцію в своєму житті й милується результатом.

Вона подивилася на Майкла зверху вниз. На його руки, по лікоть у крові Лори. На його обличчя, перекошене від нерозуміння і жаху.

Її губи розтягнулися в повільну, поблажливу усмішку.

— Який ти все ж таки дурник, Майкле, — промовила вона. Її голос був рівним, мелодійним, без жодної нотки тремтіння. Він відлунював у високій залі, як вирок. — А я думала, ти дійсно хороший детектив. Я думала, ти побачиш. Я давала тобі стільки підказок...

Майкл чув її слова, але вони не вкладалися в голові. Вони падали, як каміння, не утворюючи сенсу.

«Карла — це Агнес?»

Цього не може бути. Агнес згоріла. Агнес була маленькою, сірою мишкою. А Карла… Карла — це досконалість.

Він дивився на неї, і перед його очима миготіли картинки останніх днів.

Карла в морзі, яка знаходить пензель. Вона сама його туди поклала. Карла в лікарні, яка каже, що відбитки на сейфі Лори. Вона збрехала. Карла в ліжку, яка слухає його сповідь про вбивство. Вона насолоджувалася кожним словом. Карла, яка дає йому код від сейфа. Вона дала йому зброю, щоб він убив Лору.

Тисячі хаотичних думок, як уламки скла в центрифузі, крутилися в його черепі, розрізаючи свідомість. Він намагався скласти цей пазл, але деталі були залиті кров'ю.

Він не міг поворухнутися. Він все ще стояв на колінах, притискаючи до себе мертве тіло Лори, наче вона була щитом від цієї нової, жахливої реальності. Його пальці вчепилися в її просякнуту кров'ю сорочку. Тепло її тіла швидко зникало, поступаючись місцем холоду смерті, але він не відпускав її.

Карла зробила крок уперед.

Цок.

Звук її підборів по мармуру був чітким і гучним.

Ще крок.

Вона наближалася до нього повільно, не поспішаючи. Як хазяйка, що йде до свого пса, який щойно виконав команду «фас».

Вона переступила через калюжу крові, що розтікалася від тіла Лори, навіть не глянувши під ноги. Її не цікавила мертва суперниця. Її цікавив лише він.

Вона зупинилася за крок від нього. Її тінь упала на Майкла, накривши його темрявою.

— Ти зробив усе ідеально, — сказала вона тихо. — Ти прибрав єдину людину, яка могла мене зупинити. Ти захистив мене. Ти вбив заради мене.

Вона нахилила голову набік, розглядаючи його з цікавістю вченого.

— Хіба це не кохання, Майкле?

Майкл відкрив рота, щоб щось сказати, щоб закричати, але з горла вирвався лише здавлений хрип. Він дивився в її очі і нарешті побачив. Там, у глибині цих ідеальних, хірургічно створених очей, горів той самий вогонь, який він бачив у 2009 році.

Це була вона.

Агнес повернулася з пекла. І вона притягла пекло з собою.

Майкл дивився на неї знизу вгору, і його світ, складений з уламків болю, брехні та марних надій, остаточно розсипався на порох. Він намагався знайти в її обличчі бодай тінь тієї жінки, яка вчора обіймала його в ліжку, яка рятувала його від демонів.