ІНТЕРЛЮДІЯ: ПОМИЛКА КОМПОЗИЦІЇ

2008 рік. Майстерня живопису. За рік до подій.

У майстерні пахло лляною олією і тишею. Було пізно, більшість студентів уже розійшлися, але "еліта" залишалася. Вони завжди працювали допізна, щоб довести викладачам (і собі), що вони найкращі.

Майкл сидів на підвіконні, ліниво гортаючи альбом з репродукціями. Він спостерігав за Лорою.

Вона стояла перед мольбертом, напружена, як струна. В її руці був мастихін — тонка сталева лопатка для змішування фарб. Але вона не працювала. Вона дивилася.

Її погляд був прикутий до дальнього кутка кімнати. Там, у півтіні, працювала Агнес.

Агнес не помічала нікого. Вона рухалася хаотично, відходила від полотна, підбігала знову, бурмотіла щось собі під ніс. Її фартух був заляпаний фарбою, руки брудні по лікті. Вона не будувала перспективу, не вимірювала пропорції — вона просто виливала фарбу на полотно, порушуючи всі правила, яких їх вчили роками.

І найгірше було те, що в неї виходило.

Майкл перевів погляд на полотно Лори. Там була техніка. Бездоганна, холодна, академічна досконалість. Жодної помилки. І жодного життя.

— Вона робить це неправильно, — прошипіла Лора. Вона не дивилася на Майкла, вона говорила сама до себе, стискаючи мастихін так, що метал ледь чутно рипів. — Вона кладе тіні чистим чорним. Так не можна. Це бруд.

— Але виглядає переконливо, — неголосно зауважив Майкл, закриваючи альбом. — У цьому є емоція.

Лора різко повернулася до нього. В її очах був не вогонь, а лід.

— Це не емоція, Майкле. Це істерика. Це хаос. Мистецтво — це порядок. Це контроль. А вона... вона як бур'ян у ідеальному саду. Вона псує композицію всього курсу.

Вона піднесла мастихін до свого полотна і різким, жорстким рухом зчистила шар свіжої фарби, який їй не сподобався. Звук металу по ґрунтованому полотну був різким, скрегочучим, схожим на звук ножа по склу.

— Знаєш, що роблять із помилками на полотні? — запитала вона тихо, дивлячись на суміш фарб на лезі мастихіна.

Майкл мовчав.

— Їх не виправляють, — продовжила вона, витираючи лезо ганчіркою з такою силою, ніби хотіла стерти метал. — Їх зшкрябують. Повністю. До чистого полотна. Щоб не залишилося навіть сліду.

Вона кинула погляд у куток, де працювала Агнес.

— Деякі речі просто не мають права існувати, Майкле. Вони ображають око.

Вона відвернулася і продовжила змішувати фарби, ідеально, методично, з холодним розрахунком ката.