Полотно пам’яті: Реквієм за нездійсненним
Частина IV: Жива порожнеча
У майстерні спалахнуло яскраве світло. Коли воно згасло, полотно стало порожнім. На підлозі, посеред розкиданих пензлів, сиділа дівчина. Вона була прекрасною: справжня шкіра, тепла і м’яка, живе дихання. Мікаліна підвелася, її очі світилися любов'ю та вдячністю.
— Даніелю! — вигукнула вона, кидаючись до нього.
— Ти зробив це! Ми вільні! Ми разом! Даніель Фарадей повільно підвів голову. Він дивився на неї, але в його погляді не було нічого. Тільки холодна цікавість художника.
— Хто ви, пані? — запитав він спокійно.
— І чому ви в моїй майстерні без дозволу? Мікаліна зупинилася, ніби наткнулася на невидиму стіну.
— Це ж я... Мікі. Твоя Мікі. Ти малював душею, щоб врятувати мене! Даніель знизав плечима. Він озирнувся на порожній підрамник, потім на свої руки, забруднені фарбою.
— Я не пам’ятаю жодної Мікі. Але у вас чудове обличчя. Я б міг написати ваш портрет, якщо ви погодитеся позувати за невелику плату. У вас дуже... правильні пропорції. Мікаліна впала на коліна. Вона отримала життя, про яке вони мріяли, але ціною цього життя став сам Даніель. Він більше не кохав її, бо не знав, що таке кохання. Він не пам’ятав жодної миті, проведеної з нею. Вона була для нього лише вдалою моделлю, гарним шматком м’яса для його пензлів.
#4865 в Любовні романи
#1213 в Любовне фентезі
#91 в Любовна фантастика
Відредаговано: 31.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
