Розділ 15

Руки затремтіли, випустили пакунок. І він з м'яким шерехом упав на землю. Я приречено опустила вії, відчуваючи, як починають горіти вогнем щоки та вуха. Так ніяково й соромно раптом стало. Здавалося, земля ось-ось розколеться і поглине мене прямо в киплячу смолою прірву.

- Ти так і стоятимеш? Чи прикриєшся чимось? - їдкий голос долинув, наче крізь туман. - Якщо хочеш знати, твої худі колінця мене анітрохи не приваблюють.

Пекучою хвилею спалахнула образа. Рознеслася венами під шкірою.

- Якщо хочете знати, - раптом задерла підборіддя і подивилася прямо в загадкові темні очі. - Виникни в мене бажання вас спокусити, то ви точно не змогли б так спокійно залишатися в ліжку.

Щоки палали, горіли полум'ям, і жар розтікався по тілу гарячою хвилею. Мені здавалося, навіть пальці на ногах почервоніли й почали поколювати. Арета раптово посміхнувся і відкинувся на подушки, заклавши руки за голову.

- Приступай, принцеско. Я шалено хочу, щоб ти мене спокусила!

Я приголомшено витріщила очі. У першу секунду мені здалося, що не дочула. Ну, не може ж він серйозно таке пропонувати! Чи може? Низ живота налився вогняною важкістю.

- Ви не варті того, щоб витрачати на вас час, - ледве знайшлася з відповіддю. Голос пролунав хрипко і зненацька млосно. Мабуть, тепер я частково розуміла, чому служниці з таким азартом затискалися по кутках з напівкровками. Невже вони всі так діють на дівчат? Якесь божевілля! Чорне чаклунство! І природою йому вочевидь не світлі деміурги. - Я хочу якомога швидше дістатися до Атару!

З цими словами швидко нахилилася, підхопила згорток з одягом і поспішила сховатись за дверима ванної кімнати, щосили намагаючись не помічати знущальний смішок у спину.

Одягнувши свої речі, відчула себе захищеною. Як лицар, що вбрався у лати. Камісоль, нижня сорочка, сукня, панчохи… Вони надійно закривали кожну ділянку тіла, залишаючи оголеними лише частину шиї та долоні. Навіть теплі чобітки щільно огортали щиколотку та частину гомілки. Але з плащем я вирішила почекати. У кімнаті досить тепло. Не хотілося б, вийшовши на вулицю, моментально змерзнути, потрапивши з гарячого приміщення в морозний холод.

Відчувши себе готовою та морально настроївшись на другий раунд, я вийшла зі свого притулку. Колінця трохи тремтіли, не пройшло ще почуття незручності й сорому. І вина, за те, що посміла зухвало огризатися. Лорд Арета, стоячи спиною до мене, зав'язував комір сорочки. Я запнулася, зрозумівши, що стискаю таку саму в руках.

- Дякую за… - осіклася, не домовивши фразу до кінця. Від колишньої сміливості не залишилося й сліду. Мені хотілося подякувати Ареті за те, що дозволив скористатися своїм одягом... Але ж він не дозволяв. Хоча й не докоряв, коли побачив на мені свою сорочку.

Він обернувся, пильно оглянув з голови до п'ят. Цей погляд, як не дивно, нічим не відрізнявся від того, яким напівкровка нагороджував мої оголені стегна. І я відчула, як знову почала заливатись фарбою.

- Можеш залишити собі, - зневажливо гмикнув, затягнувши вузлик.

У животі завовтузилась отруйна гадюка образи, я опустила від сорому очі. Він погребував після мене одягати сорочку. "До якого ж ступеня я йому гидка?" - з жахом усвідомила я. Закусила тремтячу губу - ще не вистачало показати, як мене образили його слова - і гордо задерла носа:

- Я не потребую додаткового одягу!

- Нам їхати кілька днів, принцеско. Думаю, потребуєш ... - з дивною інтонацією сказав він і знову відвернувся.

Мій погляд вперся в його лопатки. Пальці судомно стиснулися на тонкому батисті. Мені так хотілося відповісти ще хоч щось, залишити останнє слово за собою, але, хай йому грець, на думку нічого не спадало. А поки я розмірковувала, за дверима почувся обережний шурхіт, а потім тихий, але впевнений стукіт.

- Лорде Арета, - заволав незнайомий голос, але той навіть голову не підняв, тільки буркнув "увійдіть". А я похапцем сховала за спину руку з сорочкою.

- Лорде Арета, - в кімнату просунулась руда і кучерява шевелюра. - Все готове до від'їзду.

Несподіваний гість був схожий на уродженця Таканіви ще менше, ніж я. І в мене ніяк не виходило збагнути, до якої раси належало це диво.

- Чудово, Нуто ... ми зараз йдемо, - так само спокійно відповів Арета, натягуючи чорний камзол. Рудий кучерявчик зник, ніби розчинився в повітрі. А за кілька хвилин і ми вийшли за двері.

- Накинь плащ, там не жарко - пробурчав Арета, але свій продовжував тримати в руках. Я скептично подивилася на нього і насупилась. - Я покруч, принцеско. І звичний до холодної погоди, - гмикнув він, перекинувши плащ з однієї руки на іншу. А потім його пальці обхопили мою долоню.

Я задихнулася від дивного відчуття у грудях. Наче хтось сильним ударом вибив весь кисень. Ковтнула вологе повітря і стиснула зуби.

- Рада, що, нарешті, з коханим зустрінешся, принцеско? - Несподіване питання застало зненацька і змусило прийти до тями.

Висмикнула руку і накинула плащ. Насилу змусила себе одягнути маску байдужості й недбало знизати плечима:

- Просто шалено рада, - нахабно збрехала і відразу ж опустила погляд. Прикинулася, ніби вовтужусь з брошкою, скріпляючи воріт.

Спідницю підхопив потік теплого вітру, і я чітко відчула, як моєї кісточки торкнувся довгий хвіст Конгі.

- Мабуть, нам варто поспішити, - промовила, вдивляючись у глибину коридору.

Продовжувати обмін шпильками здавалося безглуздим. І що раніше вдасться виїхати з цього деміургами забутого місця, то краще.

Невидимий пес встиг обігнати нас на кілька кроків, але завмер, затремтівши мерехтливим серпанком. Йому дуже не подобалося напруження між мною та Аретою, я це відчувала так само ясно, як запах гару та глини. Тільки не розуміла, чому.

- Мабуть, ти маєш рацію, - погодився лорд Прикордоння. У його фразі відчувалася якась дивна, незрозуміла недомовленість. Але я вважала за краще її не помітити. І обернулася до нього спиною. Бачити напівкровку після всього сказаного було не дуже приємно. Чому він не залишився таким же милим, як був уночі? Чому знову став отруйним, наче аспід.