Розділ 10

Аріель Даніле

- Сер Даворс, прокиньтесь, будь ласка!

Мій голос зривався. Слова, ніби маленькі колючі каштанчики перекочувалися горлом і болісно дряпали.

- Сер Даворс…

Так боляче було бачити цього могутнього, повного життя дракона у такому вигляді. Я категорично відмовилася йти. Присунула стілець до ліжка хворого й обережно присіла, всім своїм виглядом показуючи, що з місця не зрушу. Охені довелося змиритися. Щоправда, тепер сторож уже стояв усередині палати біля дверей. Невидимка розташувався біля моїх ніг. Воїни-дракони підозріло поглядали на напівкровку, але стримувалися. Моя розповідь не переконала їх повністю, але змусила похитнутись у своїх висновках.

Я й сама не знала, чому так болісно реагувала на стан сера Даворса. Перед очима стояла його родина, і я розуміла, якщо не спробую повернути їм батька, нічого не зроблю, щоб він прийшов до тями, звинувачуватиму себе до кінця життя. Та молоденька дівчинка сказала - фізично дракон вже відновився, але свідомість його десь за межею. І якщо він найближчим часом не прийде до тями, то організм почне повільно згасати.

Я взяла його за руку. Ледве тепла, суха шкіра здавалася пергаментом під моїми пальцями.

- Тримайтеся, я вас прошу, сер Даворс. Тримайтеся, заради Каллі, заради ваших дітей. Скоро ми опинимося вдома. Чуєте мене? - прошепотіла.

Пес біля ніг тихо й співчутливо заскімлив. І мені здалося, що долоня в моїх руках трохи ворухнулася. Але порух був настільки незначним, що я засумнівалась у його реальності.

Легке тремтіння прокотилося по підлозі, і щось голосно тріснуло. Я схопилася на ноги, відчуваючи, як серце в грудях озвалося переляканим стукотом. Закрутила головою у пошуках пояснення того, що відбувається. Але помітила лише, як з двох боків до мене метнулися тіні. Охені та один зі стражників. Вони зіткнулися на півдорозі й стрімголов покотилися по підлозі, а Невидимка, здибивши шерсть, став між мною і чоловіками.

Я відступила на крок. Відчула, як твердий борт ліжка вп'явся гострим краєм у ноги. Схопившись рукою за металеве узголів'я, лише дивилася на все широко розплющеними від жаху очима. Другий стражник теж приголомшено завмер. Видно було, що він кілька разів намагався підбігти до мене, але боявся Невидимки.

Підлога знову здригнулася. Я тихо охнула і ще міцніше вчепилася в узголів'я. А потім мене буквально відкинуло до стіни, і огляд закрила широка чоловіча спина. Я тихо схлипнула, відчуваючи, як хребтом прокотилася хвиля болю. Нерозуміння того, що відбувається, лякало до дрижаків.

- Що тут відбувається? - голос Арети змусив затремтіти ще більше.

Холодний озноб пробіг по тілу й колючими голочками сховався на кінчиках пальців. Ноги раптом підкосилися, і мені довелося притулитися чолом до його спини. Прямо між лопатками. Серце лорда Прикордоння билося тривожно і гулко, ніби він пробіг тисячі миль, перш ніж увірватись до розгромленої палати.

Чоловіки одночасно піднялися з підлоги, тримаючи один одного за грудки. Поступатися не збирався ніхто. Я обережно визирнула з-за плеча.

- Він напав! - прогарчали в унісон і роздратовано насупилися, стріляючи один в одного злісними поглядами.

- Ти, - вказав Арета на притихлого другого стражника. - Розказуй, ​​як було!

Той зблід. А я зробила крок убік, щоб обійти свого захисника і заспокоїти його. Адже зовсім молодий хлопчина. Навіть молодший за мене. Найімовірніше, це його перше завдання. Проте сильна рука знову засунула мене за спину.

- Підлога затремтіла, - ламким голосом почав дракон. - Принцеса злякалася. Стелею пішли тріщини, і на її високість міг звалитися камінь. Ми кинулися до неї, і Педді вирвався вперед. У мене поки що нога погано згинається.

Я задерла голову вгору і побачила чіткі смуги, що блискавками розкреслили кам'яну стелю.

- Наш обов'язок захищати принцесу. А він - звинувачуючи, тицьнув пальцем у розпатланого Охені. - Напав на Педді! Мабуть, хотів убити принцесу. Сам і спричинив землетрус.

Я почервоніла. Стало ніяково і соромно. У такій ситуації ці дракони кинулися на мій захист. Понівечені та поламані. А я навіть імен їхніх не знала.

- Я? - Охені обурено прохрипів і злегка струснув Педді. - Це ви! Ви напали на дівчину, яка знаходиться під захистом лорда Арети. Так і знав, що дракони - віроломні тварюки. Мабуть, самі з перевертнями домовилися, щоб ті кортеж атакували!

- Та як у тебе язик повернувся! - Вигукнув Педді, відпускаючи воріт супротивника, і, замахнувшись, вдарив його в живіт.

- Припиніть! - схлипнула.

Я не могла дивитись на це. На розсічену брову Охені, синець під оком. На кров, що сочилася з розбитої губи Педді. Ноги перестали тримати. Я осіла на підлогу, занурилась пальцями в шерсть невидимки. Обійняла собаку, шукаючи в ній підтримку та захист. Стільки ненависті, стільки болю. Вони буквально відчувались шкірою.

- Каллі… - почувся тихий хрип.

Я підвела голову і пильно вдивилася в змарніле обличчя сера Даворса. Вії дракона затремтіли, а рука судомно стиснула край покривала.

- Сер Даворс! - Вигукнула і прямо рачки пробралася до самотнього ліжка осторонь. - Сер Даворс, ви прокинулися? Чуєте мене?

Але чоловік лише судомно зітхнув і знову затих. Я закусила губу, намагаючись стримати емоції. Сльози зараз не допоможуть.

- Це ж добрий знак? Гарний? - підвела голову і з надією подивилася на лорда Арету, ніби він знав відповідь. Різкі риси застигли маскою. В його очах розливалася димною поволокою чорнота.

- Охені, клич лікаря! - рикнув повелитель Прикордоння, навіть не повертаючи голову у бік охоронця. Вся його увага була зосереджена на мені. І уважний погляд викликав нервове тремтіння і натовп мурашок.

Я не розуміла, що він хотів розглянути в мені, чому так пильно зазирав у очі, немов думки читав. Скрипнули двері палати, але ми продовжували дивитися одне на одного з напруженою увагою. Розірвати цей зв'язок вдалося лише з приходом лікаря.