Розділ 7

Стояти біля дверей було холодно. З-під них відчутно тягнуло, і босі ступні миттєво заледеніли.

Я переступила з ноги на ногу, потерла однією об іншу, щоб хоч трохи зігрітися, і з тугою подивилася на ліжко. Матрац прогинався під вагою звіра, і звідти долинало солодке похропування. Я ще раз оглянула кімнату, але мені більше не було де прилаштуватися. Комірка розмірами не вражала. Втім, не дивно. Невелике приміщення легше опалювати.

Я проковтнула грудку в горлі. Іншого виходу просто не було. Або я сплю на стільці у віконній ніші - але там теж тягне холодом з вулиці, або мирюся зі своїм квартирантом. Собачку я боялася. Навіть дуже. Перед очима знову і знову виникала картина поїдання курячої ноги. Раптом, варто тільки наблизиться, він і мою хапне і з не меншим апетитом зжере.

Стало ще холодніше. Ступнів я вже не відчувала, і м'яка тепла постіль так манила, що я зробила крок уперед. Тварина не ворухнулася. Вм'ятина на покривалі залишалася незмінною, як і ледь помітна тінь на стіні. Я наважилася і зробила ще один крок. А потім ще... І, зрештою, присіла на краєчок ліжка. Дихання звіра трохи почастішало. Але то була єдина реакція на моє наближення. Я ще трохи посиділа нерухомо, спостерігаючи за гостем. А потім сховала ноги під ковдру.

- Врахуй, я несмачна, - пробурмотіла про всяк випадок. У відповідь почувся тихий пих.

Я нервово хихикнула і заплющила очі. Розмірене дихання тварини несподівано заспокоїло. У ногах ніби лежала гаряча грілка, і тепло м'якою хвилею здіймалося все вище й вище. Довелося навіть скинути верхнє покривало.

- Мабуть, я не проти такого сусідства, - подумалося мені. А потім я нарешті забулася міцним сном.

Щось тепле та вологе ковзнуло по щоці. Від підборіддя і до чола. Залишило вологу смугу і змусило остаточно прокинутися. Я солодко потяглася, трохи міцніше заплющивши очі, і тільки після цього їх відкрила.

Вирвався здавлений писк. Від страху горло наче стиснула величезна рука. На мене дивилося щось, що віддалено нагадувало собаку. Дуже віддалено.

Виваливши довгий рожевий язик і виблискуючи яскраво-червоними очима, всього за кілька дюймів від мого обличчя розгойдувалася величезна голова. Я готова була присягнутися, що пес посміхався. Я не знала, чи вміють інші його родичі посміхатися. Але була впевнена, що ось цей представник сімейства собачих скалив величезні ікла в моторошній і дуже широкій посмішці.

Тіло щеняти покривала коротка глянсово-чорна шерсть. І лише придивившись уважніше, я зрозуміла, що це зовсім не шерсть, а маленькі голочки, як у їжачка. У пам'яті відразу виникло відчуття м'якого пуху під долонею, коли в коридорі ненароком доторкнулася до невидимки.

Собака, відірвав від роздумів, знову мене лизнувши. Вже у другу щоку.

- Ну, годі, - пробурчала я і витерла рукою мокрий слід. Відчуття виявилися дивними та дуже незвичними. З тваринами так близько я ще не спілкувалася.

Алліни мали псарні, але там виховувалися мисливські породи собак, і бавити цуценят категорично заборонялося. Підходити, звичайно, також.

У батька становище була не кращим. Якось я притягла до себе в кімнату кошеня. Не знаю, звідки воно з'явилося у нашому дворі, але не помітити його я не могла. І відразу запалала гарячою любов'ю.

Тваринка була дрібна, облізла і явно хвора. Напевно, в той момент я відчула якусь спорідненість із цим бідолахою, і почала відразу піклуватися про нього і лікувати. Ховати улюбленця мені вдавалося цілих три дні. Потім Кіс-кіс знайшла мадам Дюваль. І змусила викинути. Я плакала, опиралась, але хіба може шестирічна дівчинка протистояти дорослій людині. Кошеня викинули у двір. Я побивалась три дні, поки няня, за великим секретом, не сказала, що забрала мого вихованця собі додому. І він у безпеці.

Собака заскімлив і жалібно подивився. Язик знову випав з пащі.

- Ні! - Сказала я суворо. Ще й пальцем пригрозила. Більше вилизувати себе не дам! А потім не втрималася й акуратно, самою подушечкою доторкнулася до колючої шерсті. Але рука поринула у м'який пух.

- Неймовірно! - Вирвалося в мене.

Собака, бачачи моє захоплення, активно завиляв величезним хвостом. Ліжко заходило ходуном.

- Ти не міг би трохи відсунутися? - Запитала я.

Мені, правда, здавалося, що тварина була дуже доброзичлива. Але я все одно трохи нервувала через те, що наді мною нависла тушка завбільшки з теля.

Песик переступив з лапи на лапу і повільно ступив убік. Я сіла і поглянула у вікно. Яскраве світанкове проміння проникало крізь прозору перегородку, зафарбовуючи її в неймовірний полуничний колір. Це було явно не скло, але щось таке ж прозоре, тільки набагато товстіше. По краях біля самої рами його покривали майстерно вирізані візерунки, що віддалено нагадували ті, якими мороз прикрашає взимку шибки.

- Сподіваюся, день сьогодні буде кращим, ніж учора, - пробурмотіла я, ні до кого конкретно не звертаючись.

Але песик знову забив хвостом по підлозі. У цей момент у двері тихо постукали, і ми з собачкою переглянулися.

- Увійдіть, - голосно крикнула, не розуміючи, як пояснити наявність у себе в ліжку такого чарівного парубка.

Двері безшумно відчинилися, і на порозі з'явився незнайомий хлопець, природно, теж покруч. В руках у нього була невелика таця, накрита серветкою. У кімнаті відразу запахло свіжим вершковим маслом і травами, серед яких вгадувалися аромати м'яти, вишні та смородини.

- Доброго ранку! - Пробурчав він, окинувши мене похмурим поглядом.

- Доброго, - здивовано протягнула.

Схоже, мій сусід хлопця анітрохи не хвилював. Бо той з тихим стукотом завантажив тацю на стіл і повернувся до мене. Ковзнув незрячим поглядом над моїм плечем і втупився в стіну:

- Смачного!

- Дякую, - зіщулилася від сердитого тону.

У повітрі відчувалося напруження, щось витало між нами - цьому химері я явно не подобалася. Мало того, чомусь він ненавидів мене з лютою силою. І я знала, що він не єдиний у Таканіві, хто відчуває подібні емоції. Поруч завозився пес, тихо заскімлив, співчуваючи, і поклав важку голову мені на плече.