Розділ 31

–Пані Ананія, Вам що-небудь … е … потрібно? – звично зайшовши зранку служниця, завмерла, не знаючи куди подітися.

–Зарíко, підготуй ванну з духмяними травами та одяг для подорожі, – рівним тоном повідомила я, намагаючись не розсміятися, тримаючи обличчя, в той час як Емрé, наче нахабний кіт, продовжував мене обіймати, немов не помічаючи присутності служниці. Туніку з м’якого льону та легкі широкі штани, – додала я, стримуючи посмішку.

–Гаразд, будуть ще інші розпорядження? – пробурмотіла Зарíка, ховаючи очі, практично вибігаючи з кімнати, наче її ошпарили окропом.

–Так, за пів години ми спустимося до сніданку, – встигла кинути їй вслід, перш ніж Емрé знову притягнув мене до себе.

–Емрé, не пустуй, - спробувала обуритись, натомість отримала гарячий поцілунок від коханого, що змусив забути про все на світі.

– –Я ж казав, до завтра Зарíка звикне, а ти хвилювалася, – ністілечки не соромлячись, наче маленький бешкетник, маг встав з ліжка і направився до ванни у пошуках холодної води, напевно, щоб заспокоїти свої розпалені почуття.

–Ти вже вирішив, куди ми спершу вирушаємо? – в передчутті майбутньої подорожі, моя невпевненість росла, немов тісто на дріжджах.

–Так, в одне цікаве місце, – загадково промовив Емрé, його очі засяяли таємничим вогником, – Воно безпечне, тож можеш не хвилюватися. Тобі сподобається, – загадково натякнув він на свою схованку, – звідти я зможу простежити за наступними діями. Там ми в безпеці, мов у коконі, – додав він, з посмішкою дивлячись на мене.

–Я тобі цілком довіряю, Емрé, – промовила я, відчуваючи спокій, – і він миттю вийшов з ванни, наче вихор, обдарувавши мене щирою посмішкою, яка зігріла моє серце.

–Дякую, Ананіє, за довіру, – він обережно взяв моє обличчя в руки, – Я постараюся тебе не розчарувати, адже дорожу тобою більше, ніж собою, – сказав він, його голос був сповнений щирістю. Пам’ятай це в момент, коли почнеш сумніватися в мені, – він пильно подивився мені в вічі і спробував поглядом передати своє душевне тепло, яке було, мов полум’я, що зігріває серце.

Після сніданку, ми з Емрé, як звичайні закохані, відправилися на прогулянку садом. Мої ноги несвідомо привели нас до альтанки, що була, мов стара знайома. Тієї альтанки зі сну з Шаруккіном, що нагадувала мені про темні таємниці. Я здригнулася, немов від крижаного дотику, і це не пройшло повз увагу мага, що помітив мої зміни у настрої.

–Що тебе турбує, Ані? – запитав Емрé, його голос був сповнений турботи.

–Мій сон… Це було тут, – зніяковіло промовила я, намагаючись пояснити, – Знаю, дивно звучить, але…

–Ні, все гаразд, – він обійняв мене за плечі, намагаючись заспокоїти, – Добре, що ти мені розповіла, – він ніжно поцілував мене в лоб. Зараз гляну, а ти мені розкажи, що саме у сні відбувалося, – попросив він, виявляючи свою цікавість.

Зніяковіла, але чесно розповіла усі подробиці, декілька разів спіймавши ревнивий погляд Емрé, що ревниво дивився на мене, наче орел на свою здобич. Проте Емрé нічого не став коментувати, наче мудрий слухач. Він не похитнув моєї довіри, а моя повага до нього тільки зміцніла, немов стіна, що стає з кожним днем все міцнішою. З таким чоловіком, мов за кам’яною стіною, йти по житті в одному напрямку – це не мрія, а справжнє щастя. Невдовзі він, мов досвідчений слідопит, помітив сліди магії і, наче вмілий чаклун, стер їх.

–Шаруккін тут був, можливо перед нашим від’їздом, після підписання договору, – пояснив Емрé, – Можливо, він тут прогулювався, тож зумів до тебе увійти в сон, як в незачинені двері, – додав він, відчуваючи його присутність. В яких місцях палацу він був? – запитав він, його голос був наповнений цікавістю.

–В загальному залі та бібліотеці, – відповіла я, згадуючи минулі події.

–Гаразд, я зачищу, а ти йди по артефакти, – рішуче промовив Емрé, – Ми покинемо палац і від’їдемо за місто, де панує свобода та тиша. Звідти буде безпечно переміщуватися, – додав він, виявляючи свою турботу.

Через годину, мов у казці, ми опинилися за містом, і, наче за покликом природи, направилися до гірської річки, де вода створювала заворожливу мелодію. Як пояснив маг, вода є добрим провідником між світами, немов ниточка, що поєднує різні реальності. Зануривши наші камені-артефакти у воду, Емрé взяв мене за руку, і ми, наче двоє закоханих, поринули в глибоку медитацію, відпускаючи всі турботи.

Через деякий час, наче уві сні, я почула шум водоспаду, що нагадував спів сирен, і зрозуміла, що ми перемістилися до схованки мага, його таємного притулку.

–Розплющ очі, Ананіє, – промовив тихо Емрé, його голос був ніжним і лагідним, – що ти відчуваєш? – запитав він, дивлячись на мене з очікуванням.

–Дивовижну легкість, – майже усміхнулася я, відчуваючи, як моє тіло наче наповнюється повітрям.

Він, мов фокусник, взяв з підлоги мою опалову кулю, яку я, мабуть, впустила, і сумно зітхнув, –Усе пройшло вдало, – сказав він, його голос був сповнений жалю. До мене почало доходити, що в цьому світі я без тіла, – додала я, намагаючись осмислити ситуацію.

–Так і є, Ані, – відповів Емрé, – І твої думки знову мені відгукуються, наче відлуння, що нагадує про тебе. Я можу тебе чути без слів, – додав він, виявляючи свою здатність до телепатії.

–Куди ми далі? – боязко спитала я, відчуваючи легку тривогу.

–А ти як гадаєш? – загадково запитав Емрé, його очі засвітилися загадковим вогнем.

–До батька, – тихо промовила я, і він, наче все розуміючи, лише кивнув, на знак згоди, нагадуючи, що шлях на батьківщину буде нелегким, проте потрібно з’ясувати те, що приховувалося роками. Батько повинен відкрити таємницю зникнення матері.