Розділ 30

Наближався захід сонця, а наша військова частина, наче мурашки, після довгого дня, неспішно збиралася в дорогу. Було вирішено, нарешті, вирушати сьогодні, коли і вечір вже спускався на землю, і прохолода наповнювала повітря, обіцяючи спокійний шлях.

Для цього моє рішення, мов глибокий струмок, живило кілька причин, але основна з них, мов таємничий камінь, крилася в моєму щирому небажанні більше залишатися на ніч в наметі. З наближенням ночі, коли тіні ставали довшими, а уява – розбурханою, все не виходив з голови ранковий сон, що нагадував мені про невідому небезпеку. Був страх, що сон, мов привид, може повторитися, а в дорозі все ж легше, коли ти у русі, і маєш надію, що погане залишиться позаду. Емре, з яким ми вже стали як нерозлучні друзі, підтримав мої ідеї, тим більше, що його нові артефакти, що були, вже пройшли перший етап – очищення сонячними променями, та в солі, немов сльозами моря. Опівночі, коли повний місяць займе своє місце в небі, ми мали б бути в палаці, саме в цей час потрібно «зарядити» наші артефакти переміщення, надавши їм енергії та сили.

Цар Ешшар, з яким ми стали наче далекі родичі, також вирішив не чекати до ранку, хоч їхній шлях додому займав кілька днів. Наостанок, мов добрі сусіди, ми обмінялися подарунками, як символами нашої дружби та співпраці наших земель. Я подарувала йому нашу гордість, як найцінніший скарб, – пурпурові царські тканини, що переливалися, немов дорогоцінні камені, мішок барвника, що коштував на заморських ринках, мов чверть корабля, і скляну вазу, виготовлену найкращими майстрами на замовлення, що була, мов дивовижна квітка, з крихкого скла. Такі подарунки, можливо, і не є найдорожчим товаром у світі, і не зрівняються з золотом, але вони демонструють нашу унікальність і автентичність, що є набагато ціннішою за будь-які гроші.

Від Ешшара, з посмішкою на вустах, отримала дивні жовті прянощі, які йому постачають з далекої Індії, і ще один подарунок, що був, мов таємниця, який йому, наче ненароком, підказав Емре. Це була вирізьблена слонова куля з чудернацькими і дуже витонченими візерунками, мов мереживо, але всередині неї містилася ще одна куля, що була, мов таємниця у таємниці. Таким подарунком Ешшар, наче добрий чарівник, дійсно зміг мене здивувати, адже таких речей не знайдеш на наших місцевих ярмарках.

Дорога виявилася досить швидкою, і вже за кілька годин, у сяйві місяця, що був наче око бога, виднілися мури рідного міста, де мене чекав спокій і відпочинок.

Всі приготування щодо роззброєння і подальшої дислокації військового гарнізону, як незмінний управитель, взяв на себе Негоян, а ми з Емре рушили до палацу. Мені потрібна була гаряча ванна, як ковток свіжого повітря, про що я сповістила ще з порогу служниць, що були напоготові виконати будь-яку мою забаганку. Також, не забула розпорядитися приготувати покої для Емре, мов для почесного гостя. Він, мов таємниця, натякнув на розмову.

Не встигла я вилізти з ванни, як почула кроки біля дверей, наче стукіт долі. Перелякана служниця  слізно благала не турбувати мене. Звісно, її не послухали, адже ніхто не міг встояти перед настирливістю мого чарівного мага. Здогадатися було неважко, – Емре. Ми за кілька днів, мов старі друзі, так звикли одне до одного, що викликали в присутніх суперечливі емоції, наче калейдоскоп. Й справді, тепер я себе не уявляла без мага, що був, мов моє друге «Я». Нас поєднувало практично все. Він був моїм провідником у сучасний світ, з яким я ще мала доленосну зустріч, що чекає на мене. Нас пов’язувала таємниця, що була, мов прихований скарб, про яку ніхто у цьому світі не знав. Крім того, він був єдиний, хто міг врятувати мене від небезпечного Шаруккіна, адже володів тією самою магією, що була, мов спільна мова.

–Все гаразд, Заріко. Хай проходить, – сказала я, все ще насолоджуючись теплою ванною.

Служниця, побачивши мене у такому вигляді, як на полотні, ще більше зашарілася, її щоки стали червоними, мов маки. Вона встигла, наче перелякана мишка, відвернути очі додолу, чемно схилилася і прошмигнула в двері, зачинивши за собою, немов тінь, що зникає в темряві.

–Емре, як тобі не соромно? – грайливо всміхнулася я своєму магу, - Ледь не довів моїх служниць до серцевого нападу? – додала я, намагаючись приховати свою радість. Він для мене був одночасно коханим, другом і соратником.

–Уже завтра звикне, – в його очах, мов маленькі іскорки, заграли вогники, - до речі, ти ще не сказала їм, що я твій персональний банщик, масажист і натирач масел? – додав він, лукаво посміхаючись.

Який ще натирач? Емре, ти забагато на себе береш, – засміялася я, - Я не зможу оплатити усі твої функції, – додала я, охоче підтримуючи його почуття гумору.

–Так і знав, – закотив очі і цокнув язиком, мов вибагливий клієнт. – Ну все, починайте царице відпрацьовувати, – він присів позаду і почав розминати втомлені з дороги м’язи плечей, як досвідчений масажист. Сам вже встиг скупатися, адже від нього приємно пахло травами, що дарували спокій та гармонію.

–Боюсь, ще кілька хвилин і я засну, - розслаблено ніжилася у ванній, відчуваючи блаженство.

–Ані, я б з радістю уклав тебе в ліжко, – його голос став теплішим і хрипким, – але ми маємо розмову, що схожа на важливу місію. Втім, можемо перенести її на пів години, - він підморгнув, лукаво посміхаючись.

–Ні, давай спершу справи, – я вийшла з ванни і натягнула на себе халат, відчуваючи себе знову сильною.

–Ось за це я тебе обожнюю, – з захопленням промовив Емре, - Цілеспрямована і відповідальна, і при цьому – незрівнянно красива!

–Тобі вдалося з’ясувати куди дівся Шаруккін? – спитала, переходячи миттю до справ.

–Після нашої розмови він, наче привид, зник у невідомому напрямку, – стурбовано відповів він. – Причому раніше я міг налаштуватися на нього, як на Ешшара, адже у нас є спільна магія, що є нашим спільним кодом. Потрібно якусь річ, яка б несла інформаційний залишок його енергії, наче нитку, за яку можна схопитися.