Розділ 29.

Після химерного сну, мені вдалося ще трохи поспати.

Прокинулася.  Очі не хотіли відкриватися, пекли від нічних сліз. Шлунок настирливо бурчав і вимагав себе нагодувати. Гаразд, потрібно вийти з намету, адже на вулиці було неочікувано тихо.

Надворі чергував мій незмінний помічник Неґоян, очікуючи моїх вказівок і рекомендацій. Як добре, що він розумів з пів слова і ніколи не ставив зайвих запитань чи дорікань. От і зараз, тільки побачивши мене, одразу пішов назустріч. Проте я не його шукала. Мене хвилювало, де мій Емрé, а ще варто було поцікавитись куди подівся Шаруккін, хоча про останнього воліла б не згадувати.

Зрештою, чим я могла йому дорікнути? До мене він не чіплявся, в’їдливих чи образливих звертань у мою сторону не було. А щодо сну – тут і зовсім не могла звинуватити людину в тому, що він наснився. Хоча я і знала, що з його магічними здібностями, зробив це навмисно, та ще й такі реалістичні відчуття посилив.

–Неґояне, ти не бачив Емрé?

–Він зранку відправився з царем Ешшаром, своїм братом на ярмарок.

–О, а зараз хіба не ранок? – здивовано покліпала припухлими від нещодавніх сліз повіками.

–Вже полудень, пані. Скоро мають повернутися. Деякі воїни вже повернулися, накупивши коштовностей для своїх жінок.

Було приємно, що наші фінікійські ринки збагатяться. Для купців це був неабиякий виторг.

Вирішила спитати і про те, що мене дійсно хвилювало.

–А пан Шаруккін? Він теж з ними поїхав? – все ж з певнною нерішучістю спитала.

Неґоян подивився пильно на мене, піднявши брову, витримав коротку паузу, явно обдумуючи як правильно сформулювати свою відповідь. Трохи повагавшись, сказав:

–Після короткої …е … розмови, - він ретельно підбирав слова, викликавши у мене тривогу, - Шаруккін покинув нашу територію і направився у супроводі своїх охоронців у невідомому напрямку

Лише після того, коли сказав, наважився поглянути на мене.

–Розмови ? З ким? - а сама тішилася, що радник пішов «за … кораблем». Туди йому й дорога.

–З Емрé.

Дійсно, після нашої нічної розмови коханий вилетів з намету, він зціпив кулаки так, що на них аж побіліли кісточки. Тоді я не звернула на це уваги, адже ще не повністю відійшла від жаху що наснився. Не могла прийняти, що хтось може проти моєї волі силоміць утримувати, впинатися аж до болі, і паралізовувати волю і тіло.

–Скажіть Ананія, звісно це не моя справа, але Ви довіряєте Емрé?

–Так. До речі, як і Тобі. Лише на Вас я можу покластися.

–То чи відомо Вам, що між ними трапилося? Мені здається, вони через Вас влаштували поєдинок.

–Що? Який поєдинок? Що сталося з Емрé? – моє збентеження не приховалося від досвідченого воїна. Він знову робив для себе певні висновки, явно не на користь мого коханого. Потрібно було прояснити ситуацію моєму заступнику, але так, щоб не провокувати зайвих питань.

–Неґояне, ми з Емрé давно знаємо один одного. Я йому цілком довіряю, між нами не тільки дружба і довіра, а щось набагато більше. Щодо Шаруккіна – тут усе не так легко. Між мною і Шаруккіном пробігла кішка…

–Вітаю пані, кішка це добрий знак!

–Ти не так зрозумів, - ляснула себе по лобі ще й прицмокнула і закотила театрально очі. Ось так бігаючи між світами, можна сплутати елементарні вирази. У Фінікії це ознака того, що між нами любов і злагода. А в сучасному світі це ознака конфлікту.

–Мабуть я Вас не так зрозумів? Вибачте, продовжуйте пані, - зробив винуватий погляд заступник.

–Шаруккін мені нав’язав шлюб, а тепер погрожує, що в разі відмови буде вдаватися до шантажу та магії. Вчора вперше спробував на мене вплинути, проте все гаразд.

Очі Неґояна розширилися від здивування. Ще більше, мабуть, не очікував, що такі теми можу з ним обговорювати. Чесно кажучи, я й сама дивувалася, але у відданості цього воїна не сумнівалася.

–Не знаю чим заслужив такої глибокої довіри, пані Ананія. Я щиро вдячний, що ви мені пояснили ситуацію, хоч і не мали цього робити.

–Що ти, друже, я тебе щиро ціную і поважаю. Тому абсолютно довіряю, і переконана, що ти мене не підведеш.

Наша розмова могла б продовжуватися, але зрадницький шлунок знову почав нагадувати про себе, і це не приховалося від вірного помічника.

–Я зараз накажу, щоб Вам принесли поїсти.

Через дві години брати з невеликим загоном поверталися. Ще здалеку помітила дві схожі фігури, які їхали верхи. Проте навіть здалеку я не помилилася в тому, де їде мій маг. Коли очі сумніваються, душа безпомилково вказує правильну відповідь. Мимоволі пригадала сон в моменті, коли з’явився схожий силует. Наближаючись, інтуїція одразу забила тривогу, посилюючи напругу в тілі. Хоча поруч з Емрé я почувалася завжди спокійно, а головне – надійно.

По мірі наближення, бачила, що очі коханого звернені лише до мене, і це розлилося теплим медом по моєму серці. Він майстерно і прудко зіскочив з коня, погладив йому гриву, наче подякувавши за службу і направився до мене

–Привіт кохана, - від поцілунку я не відмовилася, хоча ось так демонструвати свої почуття на очах інших, було трохи ніяково, - я привіз для тебе подарунок.

Знати, що твій коханий відправився на ярмарок, – це одне, а отримувати подарунок – це було щось зовсім нове для мене.

Він простягнув оксамитову коробку, я замилувалася прикрасою – жовтувато-медовим кулоном та сережками.

–Він нагадував мені твої медово-бурштинові очі. Це рідкісний топаз.

–Я вражена. Ти ж знаєш, що каміння – це моє захоплення. До речі, знаєш що означає топаз? Він перекладається «вогонь». Жовті топази це камінь радості та надії, може викривати змови, захищає мандрівників від різних негараздів на своєму шляху. Тобі точно вдалося відчути, що мене може порадувати.

В його очах світилася ніжність і задоволення.

–Решта артефактів ввечері покажу, - шепнув на вухо, мимоволі поцілувавши в щоку.

Приміряти таку прикрасу мені не терпілося, і Емрé допоміг застібнути на шиї кулон.