Розділ 25.

Світає… Край неба палає…

Згадалися пророчі слова, які якнайкраще відображали наслідки батальної битви. Навкруги біль та розруха. От що несе за собою війна. Чи є вона виправданням чиїхось амбіцій? Чи була вона колись справедливою? Поки я лише підтверджувала для себе просту істину: «війна – це боротьба за ресурси». У кого їх більше, у того більше влади.

Поле бою було стоптаним, кривавим, подекуди випаленим. Над тілами кружляли птахи, повсюди диміли чи догоряли місця, куди влучали блискавки, чи то в тіла, чи то в дерев’яні щити, призначені для захисту від стріл. Воїни збирали трофейну зброю, забирали поранених-полонених, надавали їм допомогу, а мертві тіла складали для подальшого поховання.

Роботи вистачало усім, кожен був задіяний відповідно до своєї спеціалізації чи команди полководців.

Нас попереду чекали важкі переговори. Спуску ворогам ніхто не давав. Потрібно, щоб винуватці понесли гідне покарання. Тож, наша команда зібралася для попереднього обговорення та узгодження.

Було вирішено призначити головними в цій справі досвідченого фенха Асархаддона, на рахунку якого понад сотня битв та головного нашого союзника Ешшара, який вніс вирішальний вклад у нашу перемогу. Саме вони відправилися до вавилонського царя Набопаласара і молодого фараона Тутанхамона.

До вечора союзники повернулися в доброму настрої. Їм вдалося домовитися про чималу винагороду, яка не тільки покривала витрати армії, а й дозволяла при умілому розпоряджені цими коштами, добре процвітати нашим землям. Також фенху Мажеїлу, правителю міста Урпія, яке було зруйновано ворогами, було відшкодовано завдані збитки при штурмі міста, а полонені, колишні військові,  мали працювати протягом року на будівельних відновлювальних роботах і лише наступного року повернутися до своїх країв.

Кожному з нас в якості примирення з Єгипту має бути пригнано по три сотні овець, по двісті мішків ячменю, пшениці, по сто п’ятдесят мішків квасолі та чотирнадцять возів льону для виготовлення тканин. Окрім того, батько, фараон Ехнатон за збереження життя свого сина мав спеціальні подарунки для кожного: скриня золота. Для мене, як для жінки-правительки призначався особливий подарунок у вигляді золотої скрині з особливим порошком-барвником, виготовленим з малахіту. У Єгипті його розчиняли з водою. Такою зеленою фарбою підводили очі, фарбували найдорогоцінніші смужки тканин, використовували у склоробстві та змішували з емаллю у ювелірному мистецтві.

Також передавали по сто сажнів папірусу, а це близько двісті п’ятдесят сувоїв для політичних та торгівельних договорів і інших цінних документів.

Усі товари зобов’язувалися передати до кінця року, тому така угода означала запоруку нової війни протягом вказаного періоду.

Щодо Вавилону, - цар Набопаласар передавав бронзу, мідь та золото, шерсть, олію та фініки. Товари повинні були надходити до міста Урпія, звідки ділитися на наші провінції, до Ассирії відправляли окремо, а також овець і зерно. Окрім того, Єгипет розривав відносини з Берітою, де був подвійний зрадник, що не допоміг ні Єгипту, ні нам, фінікійцям.  Відтепер, усі торгівельні перевезення Східним узбережжям Середземного моря мали здійснювати кораблі Сідона, Тіра та Акко.

Варто зауважити, що наші представники були задоволені домовленостями, хоч і розуміли, що нової війни не уникнути наступного року. Фенх Асархаддон вирушив до свого міста, яке було на відстані  двох годин верхи.

Для мене залишалася незрозумілою роль Шаруккіна як колишнього радника Єгипту. Він був з нами навіть після від’їзду решти фінікійських союзників.

Кухарі та помічники готували святкову вечерю. В казанах готувалися супи, каші, тушковані овочі. В похідних печах пікся хліб та коржі. На багатті смажилося м’ясо. Для усього війська, включаючи з асирійським,  закололи п’ятдесят баранів. Ссьогодні для воїнів було дозволено вино, яке прямо черпалося кухлями з діжок.

За нашим вогнищем традиційно були брати Ешшар, Шаруккін, мій Емрé та помічник Неґоян.

–Наша армія вирушає завтра після заходу сонця. Вдень мої воєначальники хочуть відвідати ваші ярмарки, щоб привезти додому своїм жінкам подарунки. Чесно кажучи, мені б і самому було цікаво побувати у Вас на ярмарку, - не приховував свого ентузіазму Ешшар.

–Брате, - озвався Шаруккін, - дивися, щоб ти голову не втратив від цієї різноманітності. Які тут жінки… Дивися, усіх не забирай.

Чоловіки розсміялися.

–Брате, мені поки власних двох дружин вистачить. Це тобі слід бути завбачливим і думати про первістка.

При цих словах Шаруккін якось недобре зиркнув і затримав свій погляд на мені, наче обпікаючи. Емрé взяв підбадьорливо за руку.

–Які подальші плани, брате Ешшар? – поцікавився Емрé.

–Наступного року планую піти до Персії та Індії. Здобути нові землі для моїх нащадків та розвивати свою державу.

–Як завжди, завоювання. А хто мене звинувачував у жадібності та корисливості?- підколов Шаруккін. Він сьогодні взагалі був малослівний і задумливий. Схоже, і зараз обдумував нову затію.

–Тут ми з тобою істинні брати, - не приховав саркастичної усмішки молодий правитель. –  А які твої плани, Шаруккіне? Куди цього разу підеш? – слова Ешшара були очікуваними для близнюка.

–Хто сказав, що я кудись планую йти? Цього разу залишусь тут…

Настала тиша. Причому гробова тиша, за якої було чутно як потріскував вогонь і смажилася нова порція м’яса. Кожен поринув у безмовні роздуми.

 Мені ж одкровення Шаруккіна були не до душі. Відчула себе розбитою, та й загальна втома давалася в знаки як і безсонна ніч. Тож я пішла у  свій намет, очікуючи Емрé.