Розділ 22.

Пізно ввечері ми прибули до назначеного місця. Мої люди швидко організували табір. Готувалася їжа, розкладалися намети, помічники, слуги, воїни – усі були в роботі. Це неабияк здивувало Ешшара, його помічники були значно повільнішими. Проте він і тут мене здивував:

–Ваша організація на найвищому рівні. Чи можу я поспілкуватися з вашим обозним, щоб і собі повчитися?

–Звісно, ваша сві…

–Давайте обмежимося просто іменами, поки нас не стримують церемоніальні правила.

–Гаразд, Ешшаре.

–От і добре, Ананія. Ви давно управляєте провінцією?

–Близько двох років. Вона дісталася у спадок. Я все життя жила в Акко.

Емрé та Шаруккін були поруч, грілися біля вогнища, проте в розмову вступати не поспішали.

–А ви давно правите Ассирією? Я почула про ваші краї лише нещодавно, - спитала я радше для того, щоб підтримати дружелюбний тон розмови.

–Це спадок мого батька. Він завоював ці землі, прийшовши з країв Хатті. Так і осів у нас, побравшись з дочкою місцевого вождя. Згодом з’явилися і ми з братом. Проте наші землі були не такими великими, лише півтори року тому, в рік великого голоду моїй небагатій землі вдалося врятувати всю навколишню округу. Так поступово мої землі розрослися.

–Я чула про вашу бойову армію. Наскільки є ефективними ваш винахід, колісниці?

–Дивну розмову я веду з жінкою, бачать боги, я б волів вести бесіду на геть інші теми.

Ми весело засміялися, і мій погляд зупинився на Емрé. Хоч він і був з-поміж братів найстаршим, проте у ньому відчувалася якась рідна глибинна турбота і дещо м’якший погляд. Помітивши, що наші погляди стали увагою братів, ми знову прийнялися за невимушену бесіду. Через кілька хвилин Неґоян повідомив про готовність вечері. Я ж запропонувала Ешшару підтримати наше товариство.

М’ясну кашу з ячменю та баранини, яку зготували мої кухарі, наминали усі. Особливо прийшлася вона по смаку Ешшару, який не скупився на похвалу і просив двічі добавки.

–Не думав, що може бути в походах щось смачніше за смажене на вогні м’ясо. Наша армія в дорозі зазвичай позбавлена таких делікатесів. Такі моменти роблять військові походи незабутніми. Бачу, моїм помічникам потрібно у вас вчитися не лише організації табору, а й смачно готувати.

–Ми раді будемо поділитися деякими секретами, - скромно промовив Неґоян, - проте зараз нам потрібно узгодити час нічного чергування. Ми плануємо розпочати вирішальний бій перед світанком, коли цього найменше очікують наші вороги.

–Слушна пропозиція. Підтримую. Які вісті з поля бою? – поцікавився Ешшар.

–Вивилоняни прорвали оборону Урпія, обклали великою даниною, яку завтра мають сплатити фінікійці. Вони очікують підходу єгиптян і планують брати в облогу Тір, Акко та рушати на північ до Сідона й Сарепти. А ще сподіваються на нейтралітет Беріти, адже їх правитель - єгиптянин. Проте керівник Беріти фенх-візир Піанхі уклав з нами угоду про союз, тому він захищатиме разом з нами прибережні провінції.

–Моя розвідка має схожі дані, проте менш вичерпні. Перемога бодай одного міста принесе молодому єгипетському фараону славу. Це необхідно для того, щоб укласти шлюб з дочкою вавилонського царя і повернутися до Єгипту у статусі переможця. Лише тоді, за їхніми новими релігійними законами, укладеними батьком Ехнатоном,  він отримає божественний статус і право будувати собі найвеличнішу піраміду. Тож, сумно, що ваші території опинилися в якості трофея для малолітніх амбіцій.

–Я нещодавно повернулася з Єгипту, де мала зустріч з Ехнатоном та його дружиною Нефертіті. Тоді мені здалося, що він не має великої підтримки серед народу. З чим це може бути пов’язано?

–Ви добре підмітили, Ананіє. Це пов’язано з його новими релігійними реформами, чи то скоріше заборонами. Нещодавно він ввів культ бога Атона як головного і єдиного божества. Це не до душі єгиптянам, що вшановують десятки богів. Як можна виділити одного з поміж усіх? – щиро дивувався Ешшар. – Хто йому це нарадив?

–Я, - спокійно відповів Шаруккін і посміхнувся, дивлячись на вогонь. Він простягнув руки до багаття і почав ними керувати. Вогонь запалав дивовижним розміреним танцем білих, рожевих, блакитних і золотих язиків полум’я.

Ешшар сумно відвів голову, заперечно почитавши і підвівши губи. Запанувала пауза, в якій кожен з нас поринув у свої роздуми. Що задумав Шаруккін, і хто в цій грі є його ціллю?

Це була тиша перед бурею.

Невдовзі ми почали розходитися і готуватися до сну.

Я пішла у свій намет, покликавши з собою Емрé, спиною відчуваючи зловіщі погляди Шаруккіна.  Біля мого шатра, яке знаходилося майже у центрі табору, ми зупинилися.

–Зайдеш до мого намету? - мені були байдужі пересуди інших, я самостійно ухвалюю рішення щодо свого приватного простору.

–Якщо дозволиш, Ані.

Царський намет являв собою конусоподібне шатро, вкрите цупкою вітрильною тканиною, діаметром близько шести метрів. Всередині намет розділений шторами на три частини: посередині простора вітальні, а по боках, відділені шторами спальне місце та вбиральня.

Лише в наметі сповна відчула натруджені м’язи, які за цілий день верхи на коні просто безжально нили. Майже без сил опустилася на подушки, які здавалися верхом м’якості та блаженства. Емрé немов відчув мій стан, став позаду і почав ніжно масажувати м’язи плечей і поступово тіло розслабилося.

–Емрé, що ти можеш сказати про братів-союзників? Як тобі Шаруккін? Він мене лякає одним своїм поглядом.

–Він небезпечніший, ніж ти можеш гадати. Повір, мої предки дали Шаруккіну прізвисько «згубний», а ось Ешшар навпаки заслужив ім’я «самовідданий».

–Ти справді є їхнім родичем?

–Їхній батько є моїм прямими предком, брати мають неабиякі магічні здібності, володіють магією вогню, повітря та білої блискавки.

Після кількох хвилин масажу моє тіло помітно розслабилося, але розмова наша не закінчувалася, я попросила мага сісти напроти, щоб бачити його обличчя. Мені з ним було спокійно і затишно.