Розділ 19.

Чоловіки між собою порозумілися і швидко уклали договір про спільні дії та відповідальність сторін.

Емрé також долучили до угоди, він нестиме обов’язок за магічні впливи та здійснюватиме незриме стеження. Після офіційної частини учасників було запрошено до літнього гостьового будинку для частувань. Тут, варто зауважити, дехто ввічливо відкланявся, посилаючись на важливі справи. Зокрема, фенх Мажеїл, місто якого тримало оборону, відправився на допомогу своїм містянам. З ним рушили старий фенх Асархаддон зі своїм новоприбулим полком. Фенх Сінаххеріб, правитель Сарепти, хоч і постійно конкурував з Асархаддоном, проте також вирушив разом зі своєю підмогою, яка налічувала п’ятсот воїнів і шість воєначальників.  Мій радник Неґоян також дав розпорядження щодо нашої допомоги у розмірі чотирьох сотень воїнів.

Тож залишились  Фенх-візир Піанхі, правитель Беріти, молодий та зухвалий фенх Даниїл, радник Єгипту Шаруккін та маг Емрé. Зазвичай, як правителька у цьому світі, я почувалася досить впевнено, проте саме ці люди викликають у мене вир емоцій, адже не знаєш чого очікувати наступної миті. Хотілося також з’ясувати справжні мотиви приходу Емрé, який вніс у нашу ситуацію ще більше туманності, ніж Шаруккін.

–Ваша світлість, правителько Ананіє, прийшли останні вісті з Урпія, - наблизився до мене Неґоян.

–Доповідай.

–Вавилоняни прорвали оборону та зайшли в місто. З півдня наближається військо Єгипту. За нашими даними їх близько п’яти тисяч, з ними йде молодий Тутанхамон.

–Дивно… Навіщо юнаку війна. Це все?

–Ні. До нас наближається армія Ассирії, за кілька годин прибуде.

–Гаразд. Готуйтеся до приходу союзників, мені потрібно також споряджатися.

–Але ж ви не можете поїхати в похід, ви ж жінка - заперечив фенх-візир Піанхі, єгиптянин, який почувши новини також почав збиратися.

–Все буває вперше, - з цими словами я вийшла з будиночка. Надворі мене чекав воїн-стражник, щоб провести до палацу, проте мене наздогнав Емрé.

–Пані, дозвольте з вами поговорити наодинці, - стражник миттєво зреагував, проте я жестом показала, що все гаразд.

–Ходімо зі мною в палац.

Спиною відчувала, що за нами спостерігають. Зараз від мене очікують слабкості та непослідовності. Але як правителька свого улюбленого міста, я не маю права підвести свій народ. Стільки енергії вкладено, стільки зусиль та боротьби за своє існування…

Зайшовши в кабінет, попередила стражників нікого не впускати.

–Що ти накоїла, Ананія. Батько хвилюється, - видав занепокоєний маг. Лише трохи вищий за мене, він поступово наблизився, роздивляючись мене і наче любуючись мною.

–Чому ти не відпустив мене, а пішов за мною.

–Я мав переконатися в тому, що ти в безпеці.

– Це мій світ, я хочу залишитися тут.

–Спочатку було цікаво побачити тебе. Тобто ту, яку мав повернути до життя. В лікарні я міг спілкуватися з твоєю душею, фантомом. Я бачив у тобі напівзламану ляльку, яка не хоче жити. Хоча і тоді ти була прекрасна дівчина, Ананіє. Але я помилявся… Ти не просто чудова правителька і неймовірна жінка. Ти особлива…

Незважаючи на усю складність ситуації, я відчувала як на обличчя сама собою наповзає усмішка, а серце починає калатати в передчутті чогось нового.

Емрé продовжував підходити все ближче, його очі виблискували темними магнітами, притягуючи до себе увагу. З його наближенням мій потяг до нього посилювався. Його атлетична статура,  наче зі сталі, добре поєднувалася з військовим вбранням і посилювали його чоловічу сутність. Схожість з Шаруккіном була лише зовні, але в той час маг був зовсім іншим. Ніжним, теплим, сексуальним, близьким і трепетним. Він зробив для мене більше, ніж повиненбув.

 Наші погляди ставали сміливішими, вони наче обіймали та пестили один одного, його руки торкнулися моїх плечей.

–Я прийшов по Тебе. Захистити!

Рука Емрé торкнулася мого обличчя, і я відчула турботливе тепло. Мої губи потягнулися до нього і злилися в довгоочікуваному поцілунку.

Небо рухнуло, тіло наповнювали неймовірні розряди блискавок, які закручувалися і здіймалися вихором,  підіймаючись  і відносячи прямо в рай. Цей поцілунок так багато передавав емоцій та відчуттів. Хотілося по вінця наповнитися цим блаженством і не зупинятися на поцілунку.

Емрé наостанок почав покривати поцілунками мої щоки, шию, волосся. Руками тримаючи моє обличчя, він шепотів мені на вухо щось нерозбірне, потім притулив до себе в теплі чоловічі обійми, продовжуючи цілувати волосся.

Ми стояли, міцно обійнявшись, поступово вгамовуючись. Наше дихання вирівнялося, серце заспокоїлося, а розум прояснювався.

–Пробач, не міг стриматися. Я мріяв про це відтоді, коли відчув тебе, а коли побачив твої медово-карі очі, зрозумів, що піду за тобою хоч на край світу.

–Бачу… і відчуваю твою щирість.

Трохи відсторонившись, щоб глянути магу у вічі спитала:

–Що ти збираєшся робити? Я не хочу повертатися.

–Я сьогодні зрозумів, що це твій дім. Не хвилюйся, повертати тебе чи робити будь-що проти твоєї волі я не буду.

–Дякую, - маг знову поцілував мене глибоким палким поцілунком.

–Мені потрібно повернутися, щоб поговорити з твоїм батьком. До речі, він тебе любить.

Думки про мою родину змусили мене відсторонитися і замислитися. Знову прийняла звичну маску беземоційності. Це не пройшло мимохіть від Емрé, він з болем та емпатією дивився на мене.

–Ти багато чого не знаєш про мого батька. Я більше не повернуся в театр абсурду, я більше не стану маріонеткою.

Майже миттєво Емрé загріб мене у свої обійми.

–Ананіє, ти не станеш нічиєю маріонеткою. Я цього не допущу. Дозволь мені лише повернутися, щоб попрощатися. Це необхідно, щоб не тривожили твоє тіло і душу. Я скоро повернуся і віддам тобі твою кулю.

–Вона досі у тебе?

–Так, саме з її допомогою мені вдалося відшукати тебе, - він знову обдарував мене щирою усмішкою.