Розділ 12.

Залишилися ми наодинці. Я і маг, який мав мене врятувати. Але як?

Він свердлив мене поглядом, замислено міркував… Цікаво було за ним спостерігати, проте я втомилася. Хотілося додому, до своїх снів, у яких було так багато життя… Чи зможу я опинитися у своєму фінікійському місті?

Моя душа заплющила очі…, але нічого не відбувалося. Мені потрібна куля.

Куля!

Звісно. Моя магічна опалова куля, без якої я себе не уявляю.

Але якщо я скажу про це Емре, то чи віддасть мені її?

Гадати зараз було не в моїх силах, я і так відчувала себе неживою.

–Здається тебе звуть Емрé? Чи можеш мені допомогти?

–Так, Ананія. Саме для цього я є.

–Мені потрібно у мою кімнату, а без тіла я не можу переміщатися на значні відстані. Та й не зможу взяти те, що мені необхідно.

–Книгу твій батько забрав.

–Це не книга… Це куля з білого опалу.

–Вона була у твоїй руці в момент закляття? – спитав ментально Емрé?

Через образи не відчувалося ні акценту, взагалі було незрозуміло, якою мовою він говорить, адже думка просто надходила.

Він замислився, ось і розгадка. Мабуть, у цій кулі міститься закляття, тож якщо розбити, дівчина може повернутися до свого тіла.

Ананія, немов почувши його думки різко сказала: – Її не можна розбивати. Вона не проста, вона мені дуже потрібна, повір. Прошу тебе, Емрé. Батько не повинен про це знати.

Щойно він наблизився до розгадки, як вона від нього знову втікає.

–Добре, але ти мені розкажеш, інакше я не зможу допомогти.

–Звісно, я й сама хочу вижити, - проте останні слова звучали не наскільки переконливо, як прохання про кулю.

За кілька хвилин увійшов Мешах і маг озвучив йому прохання відвідати її кімнату, мовляв там може міститися камінь, у який закладено закляття.

Супроводжував до дому охоронець, а в кімнату пустили покоївку, яка розливалася солов’єм про улюблену колекцію Ананії. Він підійшов до колекції, провів рукою і відчув неймовірне тепло та енергію від самоцвітів. Кожен з них був заряджений спогадами, емоціями, відчувалося, що був улюблений у господарки. Ананія їх усіх любила.

Пройшов до ліжка і відчув магніт, який його наче тягнув, але кулі не бачив. Обійшов з усіх сторін, - нічого, лише дивне чуття.

Емре взяв з колекції кілька каменів і вже хотів іти, та раптом один камінчик випав з долоні і закотився під ліжко. Довелося за ним лізти, а це виявилося непростим заняттям. Проте біля камінчика лежала молочна куля, розміру майже  в долоню. Наблизився до неї і відчув, що вона тепла. Ніколи раніше не чув, щоб камені випромінювали тепло, вони за своїми властивостями були холодними.

Через покоївку, яка уже питала про допомогу, він засунув кулю в рукав, а в руку взяв камінчик, що закотився і вийшов.

В машині кулю непомітно переклав в кишеню куртки, щоб не привертати зайвої уваги. Він дотримає слова, про неї не дізнаються сторонні.

Повернувшись в палату до Ананії, батько одразу схопився на ноги і попросив показати камінці. Він пам’ятав кожен і розповів про їх місце розташування, звідки привезені і як потрапили до доньки. Ще згадав, що у неї в дитинстві була куля з опалу, але вона її мабуть загубила, бо більше ніколи нею не бавилася.

Емре попросив вийти Мешаха, щоб не зачепити його енергетичне поле. Було видно, що він вагається, але все ж здався і покинув палату. Врешті, йому потрібно відпочити.