Розділ 7

… Вечір видався доволі насичений подіями, а головне – враженнями…

Не хотілося нічого аналізувати і ні з ким не ділитися цими моментами, залишити ці спогади лише собі. З цими думками я поринула в дрімоту…

***

 –Моя пропозиція – одруження!

Шаруккін завмер в очікуванні. Мабуть моя щелепа надто сильно відвисла і очі округлились занадто сильно, бо радник занервував. Його очі «кольору темної ночі» випромінювали певну нервозність.

Він хотів зіграти на моїй недосвідченості та ефекту несподіванки.

 –Мені потрібно знати усі умови, щоб прийняти рішення, - відповідь намагалася дати чітку і прагматичну. Нехай не думає, що можна ось так запросто постріляти очима і отримати усе.

 –Ви дуже ризикуєте зволіканням, - м’яко тиснув на мене Шаруккін, схиляючи до потрібної йому відповіді.

Ця поспішність мене вибивала з колії. Як же перевірити представлені мені докази?

 –А якщо я відмовлюся?

 –Ви ризикуєте уже завтра бути захопленими армією вавилонського царя.

 –Які ваші дії, Шаруккіне, у випадку моєї згоди?

Тут повисла пауза і я уважно стежила за найменшими змінами на обличчі та рухами, які б мені принесли бодай якусь підказку. Його ж пильний погляд вивчав так само мене до найменших дрібниць. Які козирі в рукаві тримає цей інтригант?

–Я негайно задію усі свої ресурси. Північні сусіди Вавилону можуть суттєво затримати військо. Мої люди чекають відповідних вказівок

–Хто це? Чому ви одразу не сказали? – виникло багато питань, і моє вагання стало очевидним. Більше того, тепер моя відповідь схилялася більше до відмови і затримання радника. Надто химерні перспективи він малює.

–Цар Ассирії. Ешшар.

Це не додало мені впевненості. Інформації було обмаль. Він все ще тримав інтригу, а от моє терпіння мало свою межу.

Я задзвонила в дзвоник і на мою вимогу прийшов помічник Неґоян. Він сперся біля входу і очікував моїх подальших розпоряджень.

Шаруккін занервував, навіть розізлився, піджавши губи і схмуривши брови. Було видно, що ситуація прийняла сторону, на яку не сподівався. Він поспішно піднявся.

–Що ж, не буду затримувати Вас, Ваша Світлість, царице Ананія. Я негайно вирушаю назад до Єгипту. Своє рішення можете не озвучувати. Для мене усе зрозуміло.

Швидко відкланявшись залишив покої.

Отакої. Бачте, розізлила радника. Та в своєму рішенні я дуже сумнівалася.

–Простеж за Шаруккіном. Непомітно.

Пояснень для Неґояна виявилося достатньо. Помічник був досить навченим воїном і міг зорієнтуватися в ситуації краще за деяких полководців та стратегів. Власне, він і був одним з кращих полководців до бою, в якому зазнав непоправного поранення отруйною стрілою. Рану вдалося залікувати, проте нервові закінчення в стегні так і не відновилися… Так вправний воїн тепер обмежувався командуванням охоронців і вартових.

Він швидко пошкутильгав до виходу, киваючи одному з вартових і подаючи жестом певні сигнали.

Через кілька хвилин помічник повернувся і повідомив про від’їзд єгипетського радника.

Це було надто швидко і неочікувано.

–Негайно скликаємо раду найвідданіших. Мені потрібно 3-5 чоловік, і ти будь присутній.

Через півгодини ніхто так і не з’явився, прийшов лише захеканий і явно стривожений Неґоян.

–Царице, ворожі війська підступають одразу з двох напрямків, - зі сходу, та з півдня. Наші люди шукають можливу підтримку. Надіслати термінові листи в сусіднє місто нашою таємною поштою?

Що могло трапитися за такий короткий час? Чи був Шаруккін зі мною відвертий? Якщо так, то він дійсно ризикував своїм життям…

–Так, і розпорядися приготувати царський корабель для відпливу.

–Я б не радив …

А це поворот? Вперше за кілька років помічник наважився мені перечити. Мабуть ситуація дійсно безнадійна.

–А що б ти радив? Кажи усе, що знаєш, часу обмаль.

–Єгиптяни і вавилоняни наступають. Мабуть вони задовольняться нашими територіями, адже наші вільні міста є ласим шматком. Є варіант з Ассирією… - там новий цар, з яким вони не можуть порозумітися… Хетти зараз пішаки… До Карфагену не можна, він ще не готовий до зустрічі з ворогами, а якщо ми туди відправимося, то неодмінно потягнемо за собою хвіст, - його манера розповіді була доволі уривчаста та фрагментарна, проте мені вистачало відомостей для розуміння суті геополітичних інтриг.

Загалом, ситуація досить патова. У нас справді немає виходу. – Він настільки виглядав розбитим, що аж згорбився і став старшим на років десять точно.

–Негайно наздогнати і повернути Шаруккіна, - різко крикнула,  тримати себе було надто складно.

Це наш останній шанс… Варто лише встигнути…

…Кожна хвилина очікування ставала нестерпнішою. Поза палацом і справді назрівала паніка. Прийшла термінова звістка від південного міста Урпіна, яке знаходилося за чотири години ходу.

Такі звістки ми посилали в разі крайньої небезпеки, адже вони вимагали високої пильності та супроводжувалися звуками сурм, що приваблювало до себе більшу увагу. До запаленої стріли прикріплювали послання та відправлялися з луків-арбалетів, що були прикріплені в спеціальних пунктах- «постах». Такі «пости» влаштовувалися через кожні двісті сажнів*. Наступний пункт отримував стрілу, яка долітала чітко в ціль, в пісок, прямо біля відповідного пункту призначення. Одразу стріла змочувалася в запальній суміші і знову запускалася до іншого пункту. Такі послання було добре видно вночі, тож вартові були напоготові. Таким чином, всього лише через пів години звістка могла долетіти з одного міста в інше, між якими відстань, яку можна проїхати верхи за пів дня.

У посланні йшлося про можливий наступ «На околицях міста чужинці. Ми готові до оборони. Витримаємо облогу міста кілька днів. Чекаємо на підмогу».

Раптом помічник Неґоян повідомив про прибуття Шаруккіна.

Тільки той увійшов, я поспішно промовила: - «Я готова!».