Розділ 2.

Кожного дня наш дім почав наповнюватися різними непотрібними речами, невдовзі він перетвориться на базар. Сюди заїжджали фургони, заносили різний декор, ящики, новомодний мотлох. Господиня, тобто махуча Естер, носилася по дому і подвір’ї так, наче мало відбутися весілля, а не заручини, причому не мої, а її. Мені ж цей балаган нагадував черговий добре спланований спектакль.

Після тієї розмови з батьком, ми більше не піднімали цю тему, жодного слова не згадали за моє день народження. З кожним днем, я втрачала надію. Справа навіть не в Константині, хоча…

Константин Пехлевенідіс на 11 років старший за мене, - він хлопець нормальний, не зіпсутий життям, хоча й зарозумілий. Закінчив Кембріджський університет, дипломований економіст. Високий, худий, дещо зіщулений брюнет з гострим проникним поглядом і трохи різкими рисами обличчя,  довгим носом, тонкими губами. У спілкуванні зі мною чесно дотримувався нейтралітету, але й різниця у віці значна, ну про що нам розмовляти? Що нас об’єднує? Які у нас можуть бути спільні інтереси? Не відомо, чи замислювався Константин над цим, чи він також є заручником обставин, що звуться «великі гроші».

Та востаннє, на моє сімнадцятиріччя його поява була досить неочікувана. Замість стриманих фраз, заради збереження формальності, його погляди були сміливі, а всі жарти зводилися до банального флірту. Було щось у цьому дуже фальшиве і показне. Можливо, він розраховував, що я вмовлю батьків, щоб розірвали заручини, а можливо, навпаки. Мені гадати важко, адже я зовсім не обізнана в чоловіках і не знаю як з ними поводитися.