7.3

Розмові брата з сестрою ні служниці, ні охорона не наважилися заважати. Ділара та Зіяд йшли спереду по алеї повз декоративні дерева, яким не страшний засушливий жаркий клімат Чогрі. За ними крокували охоронці Зіяда, а останніми були ми - служниці невістки хана. Ділара трималася гордовито та зверхньо. Вона дотримувалася з братом ввічливої дистанції, говорила спокійно та виважено. З боку їх діалог виглядав як звичайна розмова родичів, але я знала, що зараз у всіх на очах відбувалася змова.

- Коли пані награється, тебе зварять заживо, - зненацька прошепотіла Есма. Я байдуже окинула її поглядом, але вважала за краще просто проігнорувати дівчину. Якийсь час вона мовчала, а потім повернулася до своїх подружок: - Як гадаєте, у того Ката був поганий смак чи миша – найкращий варіант з тамтешніх жінок?

Стиснувши вуста у тонку лінію, я продовжила мовчати. Служниці тихо посміялися та почали висувати свої версії.

- Можливо, вона просто була багата? Чи Кат хотів через неї отримати владу?

- А може вона вміє щось чудернацьке у ліжку? Я чула, що на її батьківщині усі жінки - хвойди.

- Та що з того? Кат точно віддавав перевагу у ліжку хлопчикам! Про це вже давно чутки ходили.

Перед моїм поглядом попливли різнобарвні кола. Зуби стиснулися так сильно, що заболіла голова. Та я мовчала. Хай би що я не почула, мій гнів зараз зробив би тільки гірше. Бічним зором я помічала, що Есма кидає на мене погляди, ніби очікує моєї реакції. Та я йшла, гордо піднявши голову, і дивилася на потилицю Ділари. Намагаючись не звертати увагу на плітки дівчат, я промовляла в голові те, що пам'ятала про виготовлення отрути.

Нарешті, розмова брата із сестрою завершилася. Зіяд вклонився Діларі та пішов. Служниці скоріше підскочили до своєї пані. Есма намагалася вислужитися більше за інших. Після минулої суперечки з Діларою, коли та тільки врятувала мене, служниця не насмілювалася нічого казати мені на очах пані, а сама люб’язно та старанно виконувала усі доручення.

Спіймавши мить, коли служниці відвернулися, Ділара глянула на мене та кивнула.

Мені ледве вдалося дочекатися нового дня. Прокинувшись, я здригнулася та підскочила з жорсткого матраца. З відразою подивилася на дохлу мишу, яку хтось поклав поруч зі мною. Озирнулася, але служниці тільки прокидалися і на мене взагалі не дивилися. Довелося узяти мертву тваринку за хвіст та викинути.

- Пані, чи можу я піти до цілителя? - я поставила це питання після сніданку. Служниці допомагали Діларі надягти вбрання її улюбленого червоного кольору. Але, почувши мій голос, усі зупинилися та поглянули на мене. Ділара також повернулася та насупилася:

- Навіщо це? - спитала прискіпливо. Я повірила її інтонації та виразу обличчя. Ділара неймовірно добре грала на публіку. Я схилила голову:

- Я хотіла б попросити в нього ліки від болю в спині.

- Вона не звикла працювати, моя пані, - засміялася одна зі служниць. Есма задоволено усміхнулася. А третя служниця додала:

- Може вона все ще вважає себе аристократкою.

Ділара шикнула на служниць і ті принишкли. Невістка хана смикнула щелепою, задумливо оглядаючи мене. А потім уїдливо спитала:

- Твої ліки будуть так само тхнути, як той бальзам, що ти принесла мені?

Служниці засміялися, зверхньо дивлячись на мене.

- Ні, пані, - я відповідала тихо та спокійно. Покірно склала руки та чекала дозволу. Ділара фиркнула.

- Тобі дійсно так болить? Може ти прикидаєшся, щоб втекти кудись?

- Я не зможу втекти за межі палацу, - відповіла я стримано. - І не прикидаюся, пані. Я не посміла б вам збрехати.

Ділара зітхнула, а потім цокнула язиком. Вона смикнула одну зі служниць, змушуючи відпустити сукню. А тоді повільно підійшла до мене. На гарному обличчі з’явився вираз відрази.

- Ти стала надто жалюгідною, миша. Я думала, що мені буде з тобою хоч трохи веселіше. Йди до цілителя. Все одно від тебе немає жодної користі.

Ділара повернулася на своє місце та дозволила служницям продовжити. Я вклонилася та позадкувала, але раптом Ділара ніби щось згадала:

- Та саму я тебе не пущу. Есма, поклич мого брата.

Служниця вклонилася та швидко вибігла геть. Я слухняно дочекалася поки вона повернеться, лиш тоді вийшла з кімнати Ділари. Приємним сюрпризом стало те, що разом із Зіядом та двома його охоронцями прийшов Енріке. Побачивши вчителя, я мимоволі посміхнулася. Чоловік привітно кивнув мені у відповідь.

Зіяд крокував попереду. Позаду мене йшли охоронці, а мій колишній вчитель став поруч. Не витримавши, я пошепки звернулася до нього ольдовійською:

- Є якісь новини з фронту? - рідна мова здалася мені чужою та дивною. Енріке глянув на мене зі співчуттям:

- Якщо ви питаєте про долю маршала, то я не можу нічого сказати.

Я лише на мить прикрила очі та стиснула пальці в кулак, відчувши як нігті впиваються у шкіру, а потім хитнула головою:

- Мені цікаво, що зараз відбувається у Вомон-ле-Тіссен, та у Валуа.

- У мілаїрців справи ідуть добре, - обережно промовив Енріке та скосив очі на охоронців. Але вони нас не розуміли. - Вони відтісняють армії углиб Джастани. Об’єднана армія втрачає людей та вимушена відступати. Сподіваюся, невдовзі Торгнір Гунар змусить хана сісти за стіл перемовин. Війна програна.

- Хан Мансур з цим згоден?

Від таких новин мені стало легше дихати. Тепер я знала, що смерть Асгейра не буде марною. Валуа буде належати Мілаїрі, він зміг його захистити. А от чи повернуся туди я, залежатиме від нашої з Діларою умови. Та від того чи стримає ця жінка своє слово.

- Не згоден, - зітхнув Енріке. - Він все ще сподівається зупинити армію Мілаїри. Але невдовзі, якщо нічого не зміниться, він усвідомить своє положення. Зараз його емоційність може коштувати ханству надто дорого.

Ми прийшли до дому цілителя. Енріке та охоронці залишилися зовні, а Зіяд зайшов за мною, щоб прослідкувати. Але я знала його справжню роль.