7.2

Наступний тиждень мені довелося вдавати з себе тваринку, яку Ділара водила за собою. Наложниці хана дивилися на мене зверхньо. Вони із задоволенням звеліли мені стати на коліна, поки самі розмовляли з Діларою. Служниці нагороджували мене стусанами, коли думали, що Ділара не бачить. Одного дня пані навіть показала мене своєму чоловікові.

Брат хана видався мені надто невпевненим та спокійним. Він розмовляв з дружиною обережно та стримано, мов з чужою людиною. На мене він кинув один погляд, а з Діларою говорив про справи пів години. Наприкінці розмови він коротко спитав про її здоров’я та вагітність, а потім пішов. Склалося враження, що він остерігався власної дружини. А на тлі Мансура чоловік Ділари мав вигляд лише покірного виконавця.

Свою невістку на вулицях палацу зустрів і хан. Він підійшов до мене впевненою ходою переможця. Придивився до очей, а потім торкнувся пальцями кінчиків мого волосся. Я застигла на місці, ледве дихаючи. Дивилася перед собою, не наважуючись підняти погляд. Але помітила як хан розгнівано стиснув щелепи.

- Я ще змушу їх схилити переді мною голови, - пообіцяв він, а потім розвернувся до невістки, миттєво забувши про мене. Навіть їхня розмова здалася мені більш емоційною, ніж діалог Ділари з чоловіком. Хоча погляд жінки, яким вона дивилася на хана, був дивним. Я не бачила в ньому ані ненависті, ані страху. Можливо, Ділара надто вправно ховала свої почуття. Та все ж на поверхні з'являлася туга, яка змушувала мене замислитися.

Коли я зрозуміла, що служниці звикли до мене, та вже сприймають мене як кімнатну рослину, обмінюючись плітками та розмовляючи між собою, настав час діяти. Тільки треба було знову залишитися на самоті з Діларою і зробити це, не викликавши підозр. Найкращим варіантом було б зробити так, щоб служниці пішли самі. Тому я дещо вигадала. 

Я знала, що у місцевого цілителя є один бальзам, яким користуються для лікування суглобів. Під час перебування у гаремі я ще жодного разу не бачила, щоб його використовували наложниці або інші жінки. Тому його певно тримають тільки для чоловіків, або ж просто не усі джастанські ліки прижилися у ханстві.

Та все ж я запевнила Ділару, що у нашій країні той бальзам використовують для збереження пружності шкіри. Служниці дивилися на мене з сумнівом, але Ділара звеліла мені принести лікувальний засіб.

Цілитель попередив мене, що бальзам надто специфічний. Він не міг уторопати навіщо він знадобився молодій наложниці, адже виявилося, що ним у Чогрі користувалися лише старі аристократи. А останнім було байдуже чим маститися, аби тільки зберігати надію, що молодість повернеться.

У будинку Ділари, я сказала, що бальзам треба наносити у ванній. Ми дочекалися поки служниці наносили гарячу воду, і все підготували. Ділара опустилася у ванну, служниці зацікавлено наблизилися, а я відкрила баночку.

Сморід, який вирвався з-під кришки, змішався із теплим вологим повітрям кімнати та швидко заполонив приміщення. Служниці закашлялися та швидше закрили носи руками. Очі Ділари злякано розширилися, коли я взяла двома пальцями сіро-коричневий бальзам та простягнула руку до неї.

- Дієві ліки бувають не дуже приємними, - вимовила я, дивлячись на Ділару. Вона скривилася, але дозволила намастити слизоподібний бальзам на свою шкіру. Служниці дивилися на все це великими від подиву очима. Глянувши на них, я промовила: - Ви допоможете мені?

Обличчя дівчат стали зеленими. Вони з огидою подивилися на баночку, а потім на Ділару. Есма вимовила, все ще прикриваючи обличчя: - Пані, дозвольте нам не брати участі у цьому. Благаємо.

Вони схилилися у поклонах. Ділара зітхнула, але махнула рукою:

- Ідіть геть.

Служниці позадкували, не піднімаючи голів, а потім швидко вискочили за двері. Навіть підслуховувати не лишилися, побігши до виходу на двір.

Ділара швидше змила бальзам зі шкіри та здригнулася:

- Вправно, - вимовила вона та подивилася на баночку. - У мене від цього шкіра не облізе?

- А це така велика плата за здійснення бажання? - іронічно спитала я, повертаючи кришку на місце. Ділара пирхнула і відвернулася. А я хитнула головою: - Бальзам абсолютно безпечний.

- Дякую, - ледь чутно сказала Ділара. - То ти вважаєш, що ми можемо почати втілювати наш план у життя?

- Так, - я сіла на лавку та склала руки на колінах. - Треба лиш зрозуміти як саме ми можемо застосувати отруту.

- Їжу хана перевіряють, - почала перераховувати Ділара. Вона підняла руку та дивилася, як з неї стікає вода: - Його одяг постійно змінюють та старанно очищають. Усе, що йому дарують, розпаковують та ретельно оглядають. Його кімнату охороняють, у всі приміщення перед ним заходять вартові та пильно стежать за всім, що відбувається.

- Можливо нам варто отруїти слину однієї з його наложниць? - я невдоволено насупилася, а Ділара раптом сумно усміхнулася. Вона знову зачерпнула води та підняла руку, тонким струменем випускаючи воду з долоні. Дивна туга повернулася у її погляд, коли вона вимовила:

- Маю сумніви, що він їх цілує, - жінка різко видихнула і відкинулася назад. Повернула голову до мене: - Вбити хана не так просто, Сандро. Саме тому я і звернулася до тебе. Допоможи мені вигадати спосіб.

Я облизнула губи й опустила погляд. Сморід бальзаму все ще літав навкруги, змішуючись з білим паром від окропу, відро якого стояло біля ванни. Мій погляд впав на воду. Думка народилася сама собою. Спочатку вона була схожа на ледь помітний білий туман, а потім сформувалася і дозволила себе роздивитися. Я вирівнялася і промовила:

- Повітря.

Ділара підняла брови, спантеличено розглядаючи мене.

- Ми можемо отруїти хана у лазні, - прошепотіла я, злякавшись своєї ж пропозиції. - Ви використовуєте масла та спеціальні ароматичні набори. Якщо підмішати туди достатню кількість отрути та провести у лазні досить багато часу, хан помре упродовж двох днів.

Ділара задумалася. Вона опустила голову, ворухнула губами, ніби щось промовила. Мені навіть здалося, що вона передумала. Але зрештою вона повернулася до мене, посміхнулася та кивнула: