Розділ 2

Розділ 2

На емірат впала піщана буря.

В одну лише мить - ще на заході сонця вона здавалася рожево-бежевим маревом вдалині, а тільки впала ніч, накрила місто.

Я стояла на лоджії Альхазі-Холлу і вдивлялася в контури хмарочосів, які практично повністю втратили абриси в танці піску та вітру.

Щойно надійшло повідомлення: усі авіарейси скасовано. Даліль, мій чоловік, так і залишиться у Празі. А я сподівалася, що хоч у цей вечір святкування ювілею рідного емірату ми будемо разом! Але бурі буятимуть щонайменше добу - тут вони тривалі та невтомні. Не може бути й мови, щоб ризикнути та поіхати до будинку Вісама. Моя мати Амані теж не прилетіла через скасування рейсів.

Я впіймала відбиття у склі.

Роки життя в Європі практично стерли з мого обличчя все те східне, що я не прагнула зберегти - далася взнаки образа на власну родину, на варварські традиції рідного емірату. Зі скла дивилася красива темноволоса жінка з довгим чорним волоссям, перетвореними руками майстра на блискучу вуаль. Невагомий макіяж підкреслював вилиці та обличчя у формі серця, але найбільше – великі, як у газелі, темні мигдалеподібні очі.

Мені часто казали, що я могла б прикрашати собою подіуми та потіснити з п'єдесталу навіть сестер Хадід. Але натомість Аллах, ніби бажаючи випробувати на міцність, подарував мені розум, який засяяв діамантом у сфері точних наук.

Минуло кілька років.

Моїм ім'ям назвали дві теореми світу складних чисел. Мене запрошували читати лекції у Стенфорді та Оксфорді. До своїх двадцяти п'яти років я досягла майже нереальних для жінки висот.

Але на моїй батьківщині мало хто вітав так, як у Європі. Навіть засуджували. Мені було байдуже. Єдине, що трохи засмучувало – що не було поряд нікого, хто міг би мене підтримати. Шайтан би узяв цю бурю.

За законами шаріату, мені взагалі не слід перебувати тут без супроводу. Дружина принца Ранія взяла мене під свою опіку і намагалася не залишати без уваги ні на мить. Але деяких правил довелося неухильно дотримуватися. Я пила сік і мріяла про ковток шампанського, якого на цьому рауті не могло бути. Сухий закон.

Чужий погляд пропалив спину. Я мимоволі розправила плечі. Так, мені довелося сьогодні відчути не один такий погляд, але простіше було їх не помічати. Неприємно почуватися персоною нон грата у рідному еміраті. Тільки коли всі мої загострені почуття на цей погляд відреагували, я здивовано зрозуміла, що він інший.

Не той, що  засуджує. Не зневажливий. Від цього радару ніби гаряча хвиля пройшла крізь тіло, вдаривши у свідомість відчуттям небезпеки – але не панічної та відчайдушної. Тієї, яку було приємно передчувати і відчувати. І я, як заворожена, обернула голову на цей поклик.

Краще б я цього не робила… але на ту мить такі думки мою голову не відвідали. Немов пориви розжареного вітру огорнули тіло, коли я зустрілася поглядом з пронизливими, немов ніч, блискучими подібно до чорних діамантів очима чоловіка під густими бровами з гострим вигином. Здригнулася, опустивши погляд нижче - на прямий ніс, щільно стислі, жорстко окреслені губи на смаглявому обличчі, за останньою європейською модою, обрамленому легкою щетиною. Він не був схожим на чистокровного араба. Саме суміш східної та європейської крові робила його таким… таким привабливим, а ще  у красі незнайомця було щось демонічне.

Я спалахнула до коріння волосся, відвернулася і пошукала поглядом шейху Ранію. Перед очима застигнув образ чоловіка в стильному костюмі, з розстебнутою на грудях чорною сорочкою. Його очі. Щось ніби озвалося всередині.

Вони були мені знайомі.

- Газаль, люба? - Я не могла сказати напевно, чи помітила Ранія, що я на прицілі погляду незнайомця, або мій стривожений погляд сказав їй про це. - Прошу вибачення. Джаліль зустрів гостей, і тепер я цілком можу приділити тобі увагу. Розкажи мені, як тебе прийняли на конференції у Кремнієвій долині?

Вона намагалася мене відволікти. А я так і не могла позбутися почуття, що очі незнайомця вже бачила раніше. Хоч вони дивилися інакше... майже з ненавистю.

Я відповідала щось, насилу стримуючи бажання обернутися. Погляд переслідував, обпалював, і мій спокій танув з кожною хвилиною. Ранія теж побачила його. Пухкі губи зійшлися в тонку лінію.

- Шейх Кемаль аль Мактум саме грає з вогнем, як і завжди. Гадаю, Джалілю варто нагадати йому про правила пристойної поведінки.

– Хто? – я не повірила власним вухам і, забувши про те, що збиралася зберігати спокій, приголомшено обернулася назустріч палкому погляду…

…Мені було шість чи сім років, коли на порозі нашого палацу біля кордону пісків з'явилися гості. Мені тоді здавалося – непрохані. Я не могла знати, що родина аль Мактумів прибула на запрошення мого батька.

Наша матір Амані перервала мою  гру з братом Вісамом та наказала з'явитися на жіночу частину будинку. Я ще не розуміла, що саме відбувається. Пам'ятаю, як була захоплена, побачивши дружину шейха Асіра. Вона була європейкою. Мене захопили її світло-руде волосся, очі кольору меду і танцюючі в них вогняні всполохи – чи то бунтарства, чи життєлюбності. Шейха Амелія-Назіра навіть в умовах життя у пісках, що висушують, далеко від міста, виглядала дуже сучасно і багато. Її золоті прикраси були підібрані в одному стилі, волосся - гарно фарбоване. Створювалося відчуття, що в ньому грають золоті промені, а посмішка відрізнялася білизною та рівним рядом зубів.

Тоді в наш дім тільки прийшла друга дружина батька, Зейнаб, і моя мати так і не змогла порозумітися із нею. Поява гості стала для неї радістю. Мені теж сподобалася ця добра та красива тітонька. Вона присіла переді мною навпочіпки, взяла мої руки у свої та знову тепло посміхнулася, розглядаючи обличчя.

- Ти ніби маленький янгол, - її голос був схожий на брязкіт крапель дощу по дахах і водостоках. - Прийде час, і ти розквітнеш красою, про яку складатимуть легенди! Я не можу дочекатися тієї миті, Амані, коли Аллах поєднає серця наших дітей!