Глава 8. Тіні минулого та нові сліди

Новий день зустрів академію прохолодним серпанком, який повільно розсіювався над кам’яними вежами. Після вчорашніх подій у темних архівах та сутички з нападниками місто здавалося дивно спокійним, але внутрішня тривога Ліки нікуди не зникла.

Дзвінкий дзюркот пісочного годинника на викладацькому столі сповістив про початок чергового заняття з магічної теорії. Ліка та Елін сиділи поруч за важкою дубовою партою, розклавши перед собою пергаменти та чорнильниці. Назар — як завжди, трохи розвалившись на стільці — намагався непомітно крутити між пальцями дрібну вогняну іскру, нудьгуючи від монотонного голосу професора.

Каеля поруч не було, адже він ніколи не відвідував їхніх занять і зараз займався власними справами поза аудиторією. Його відсутність давала їм більше простору для розмови, хоч після вчорашнього дня Ліка й відчувала легку напругу.

Лектор викреслював на дошці складну магічну формулу резонансу, а Ліка лише безцільно дивилася в один кут сувою. Думки знову й знову поверталися до щоденника матері та правди про Сьому браму, яка виявилася не порталом чи стародавньою спорудою, а магічною силою, прихованою в ній самій.

Елін першою помітила, що подруга повністю випала з реальності. Вона легенько штовхнула Ліку ліктем у бік і шепнула, зберігши удавано-серйозний вираз обличчя: — Гей, ти знову в думках про Сьому браму? Якщо професор помітить, що ти навіть не записуєш формулу, він змусить тебе переписати весь фоліант.

Назар, почувши шепіт, перехилився через парту зі своєю фірмовою напівпосмішкою: — Та облиш, Елін. Без Каеля поруч хоч дихати стало простіше, а то він своїм поглядом постійно додає напруги. Ліко, ти взагалі як? Після вчорашніх «розваг» в архівах руки не тремтять?

Ліка важко зітхнула, відкладаючи перо вбік. — Руки не тремтять, Назаре, але голова зараз вибухне, — тихо відповіла вона, підпираючи підборіддя долонею. — Я досі не можу звикнути до думки, що Орден Тіні полює не за якимось артефактом, а за мною. І це знання... воно тисне сильніше, ніж будь-яке закляття.

— Ми розберемося з цим, — твердо мовила Елін, переглянувшись із Назаром. — Головне, що ми встигли забрати записи. Після уроків одразу підемо до бібліотечного крила й спробуємо розшифрувати ті позначки, які вказують на наступні кроки твоєї матері.

Назар посміхнувся, погасивши іскру в кулаці: — Звісно. А поки що вдавай, ніби ти уважно слухаєш про резонанс стихій, бо професор уже підозріло дивиться в наш бік.

Коли заняття нарешті завершилося і студенти почали гомінко залишати аудиторію, Ліка, Елін та Назар зібрали свої пергаменти й попрямували до віддаленого крила бібліотеки.

Ліка обережно провела пучками пальців уздовж вицвілих ліній на полях щоденника. Символ, схожий на зламаний ключ, оперізаний дрібними рунами, здавався знайомим, але водночас чужим.

— Дивіться, — тихо мовила вона, притягуючи сувій ближче до друзів. — Ці руни… це не стандартний академічний алфавіт. Вони мають структуру стародавнього картографічного шифру.

Елін миттєво підхопила ідею. Вона швидко пройшлася між високими стелажами, витягла важкий, вкритий пилом атлас стародавніх земель і розклала його просто на дерев'яному столі.

— Якщо це картографічний шифр, то ключ до нього — координати зоряних веж, — Елін почала швидко гортати сторінки, порівнюючи позначки зі щоденника з мапою. — Ось! Бачите цей знак? Це позначення закинутої святині в Шепочучому лісі, за трьома переходами від академії. Твоя мати сховала наступну частину розгадки саме там.

Назар схилився над мапою, примружившись: — Шепочучий ліс? Не найкраще місце для прогулянок, враховуючи, що Орден Тіні…

Слова Назара обірвалися, бо важкі дубові двері бібліотечного крила безшумно відчинилися. У проході з'явився Каель. Його плащ був злегка вогким від вуличної моросі, а на обличчі застиг вираз суворої зібраності.

Він швидким кроком підійшов до їхнього столу, на ходу оглянувши тихий простір між стелажами.

— Сховайте щоденник, — коротко кинув Каель, його голос лунав низько й беззаперечно. — У нас мало часу.

— Що сталося? Ти знайшов сліди нападників? — запитала Ліка, швидко згортаючи пергамент.

— Гірше, — Каель глянув їй просто в очі. — Вони не просто стежать. Орден дізнався, що ми витягли записи з архіву, і зараз готує пастку на виходах з території академії. Вони розраховують, що ми зачекаємо до ранку. Тому вирушати до Шепочучого лісу треба негайно — поки вони не зібрали всі сили довкола захисного бар'єру.

Назар перезирнувся з Елін і полегшено зітхнув, хоча в його очах спалахнув азарт: — Ну що ж, схоже, уроки на сьогодні офіційно закінчилися.