Глава 7: Тихий вечір

Повертаючись до гуртожитку, Ліка майже не відчувала землі під ногами. Нічна прохолода магічного саду торкалася палаючих щік, а в голові все ще лунав тихий, впевнений голос Каеля. Вперше за весь час перебування у цьому світі вона відчула не страх перед невідомим, а дивне, глибоке спокіє. Вони були разом у цій таємниці, і вона більше не почувалася самотньою.

Коли Ліка тихо прослизнула до кімнати, Елін чекала на неї, сидячи біля вікна. Вона одразу підвела голову, і, ледь глянувши на подругу, тихо усміхнулася.

— Ти сяєш, Ліко, — м’яко мовила Елін, відкладаючи перо. — Схоже, розмова пройшла зовсім не так, як ти очікувала?

Ліка опустилася на своє ліжко, притиснувши долоні до гарячих щік, і коротко розповіла про все: і про зізнання Каеля, і про те, що він справді був біля Сьомої брами, і про їхній перший поцілунок. Елін слухала з теплою посмішкою, щиро радіючи за подругу, але згодом її вираз обличчя став серйознішим.

— Я рада, що ти можеш йому довіряти, — сказала Елін. — Бо те, що ми з Назаром знайшли в архівах... лише підтверджує: навколо твоєї матері та Сьомої брами витає щось дуже небезпечне.

Елін дістала з мантії аркуш цупкого пергаменту з обережно перемальованим символом — пелюстками, що перепліталися з подвійним колом.

— Назар знайшов це в старій хроніці родин, які зникли з реєстрах Академії понад двадцять років тому. Цей знак належав роду, який зберігав ключі до портальних меж. І це той самий символ, який ми бачили в книзі про Сьому браму.

У цей момент двері кімнати легенько постукали, і через мить у щілину зазирнув Назар. Побачивши, що дівчата не сплять, він швидким кроком увійшов усередину, тримаючи в руках яблуко.

— Наш запеклий розслідувач уже повернувся? — усміхнувся він Ліці, але його зелені очі грали серйозними вогниками. — Елін уже показала тобі знак? Присягаюся, ми перелопатили тонну пилу, поки знайшли це.

— Дякую вам обом, — щиро відповіла Ліка, розглядаючи малюнок. — Але як це пов'язано з моєю мамою?

Не встигла Елін відповісти, як шкіряна обкладинка щоденника, що лежав на нічному столику Ліки, спалахнула знайомим м'яким сріблястим світлом.

Усі троє миттєво затихли. Ліка підійшла й повільно розгорнула магічну книгу. На чистій сторінці прямо під фразою «Причина — у тому, ким була я» почали проявлятися нові літери, ніби їх виводила невидима рука:

«Знаки пам'ятають своїх господарів. Якщо ти бачиш цей символ, значить, ти наближаєшся до родинного спадку. Але пам'ятай: Сьома брама не є дверима. Вона — це ти».

Ліка прочитала рядки вголос, і в кімнаті знову запала тиша.

— Вона — це ти?.. — перепитав Назар, стишуючи голос і переглядаючись із Елін. — Що це взагалі означає?

— Це означає, що магічний зв'язок між двома світами проходить не крізь камінь чи арки, — тихо прошепотіла Ліка, згадуючи слова Каеля про те, як її мама шукала захисту для доньки. — Він проходить крізь мою кров.

— Це означає, що магічний зв'язок між двома світами проходить не крізь камінь чи арки, — тихо прошепотіла Ліка, згадуючи слова Каеля про те, як її мама шукала захисту для доньки. — Він проходить крізь мою кров.

У кімнаті запала така важка тиша, що було чути лише прискорене дихання дівчат та легке постукування яблука, яке Назар несвідомо перекладав з долоні в долоню.Його задерикуватий вираз обличчя остаточно зник. Рудий вихор зламався, коли він низько нахилив голову, розглядаючи перемальований символ.

— Якщо ти — живий ключ, — повільно мовив Назар, стишуючи свій зазвичай гучний голос, — то стає зрозуміло, чому тебе шукають. Хтось знає про твій родовід. А Сьома брама... це не просто прохід між світами. Це магічна сила, яку задруковано в тобі.

— І саме тому мама мовчала, — додала Елін, обережно підходячи до Ліки та беручи її за тремтячі руки. Її темні кучері м'яко торкнулися плеча Ліки. — Вона намагалася заховати тебе у світі, де немає магії, де цей ключ просто «заснув» би. Вона віддала все, щоб ти жила звичайним життям.

Ліка опустила погляд на щоденник. Сріблясте сяйво нових слів повільно згасало, розчиняючись у жовтуватому папері. Серце калатало в грудях від суміші страху та несподіваного полегшення. Тепер усі уривки — спогади про маму, поява в цьому світі, мовчання Каеля — складалися в єдине ціле.

— Що ми робитимемо далі? — запитала Ліка, дивлячись на друзів.

— Завтра вранці у нас практичні заняття з магічного захисту, — впевнено мовив Назар, підвівши очей. Його зелені очі палали рішучістю. — Ми поводитимемося як звичайно, щоб не викликати підозр у викладачів чи Академії. А ввечері ти маєш знову зустрітися з Каелем. Він повинен дізнатися про цей запис.

— Він знає більше, ніж каже, навіть якщо сам цього не усвідомлює, — погодилася Елін, міцно стиснувши долоню Ліки. — Ми з Назаром продовжимо шукати в архівах згадки про цей рід та його зв'язок із Сьомою брамою.

Назар підійшов ближче й легенько підштовхнув Ліку плечем, намагаючись розрядити напругу:

— Не журись, руда. Ми в цьому разом. І що б там не було зашифровано в твоїй крові, ми не дозволимо нікому використати тебе як просто дверний замок.

Ліка вперше за вечір щиро посміхнулася. Вона закрила щоденник і обережно заховала його під подушку. За вікном Академії панувала глибока ніч, але всередині більше не було темряви — поруч були ті, кому вона могла довіряти.