Глава 6 Ніч відвертості

Ранковий туман над Академією поступово розсіювався, відкриваючи високі вежі з темного каменю, що відбивали м’яке проміння двох сонць. Ліка йшла коридором поруч із Елін та Назаром, але думками була далеко звідси. Щоденник мами, її таємниче минуле, Сьома брама та Каель — усе це перетворилося на суцільний вузол загадок, який плутався дедалі дужче.

Заняття з магічних артефактів проходило у просторій аудиторії, заставленій скляними вітринами. У повітрі відчувався виразний запах старого пергаменту, сушених трав та легкого озонового шлейфу від чарівних реліквій.

Викладач — літній майстер у довгій мантії — виклав на масивний дубовий стіл кілька бронзових амулетів із химерним карбуванням.

— Магічний артефакт — це не просто предмет, збагачений силою, — карбував він кожне слово, ходячи між рядами. — Це сховище пам’яті. Амулет пам’ятає руки того, хто його створив, і намір того, хто його носив.

Ліка дивилася на бронзову поверхню артефакта, але перед очима вставав магічний щоденник. Пам’ять її матері була живішою за будь-який предмет. Вона просочувалася крізь сторінки, даючи підказки, але водночас залишаючи надто багато запитань.

Назар спирався ліктями на стіл і задерикувато розглядав один із кристалів, а Елін тихо описувала властивості предмета у своєму зошиті, час від часу поправляючи темне кучеряве волосся.

— Не відволікайся, — пошепки мовила Елін до Назара, відчувши його погляд.

— Я не відволікаюся, я вивчаю... деталі, — хитрувато посміхнувся Назар, підморгнувши їй своїми зеленими очима. Його кирпатий ніс трохи зморщився, а руда вихорка кумедно стирчала вбік. Елін лише тихо зітхнула, приховуючи легку посмішку за зошитом, але на її щоках з'явився ледве помітний рум'янець.

Після завершення заняття вони швидко попрощалися з викладачем.

— Ми вирушаємо до архівів, — мовив Назар, стаючи серйознішим. — Обіцяю, ми перериємо всі реєстри втікачів та давніх родин.

— Будь обережна на зустрічі, Ліко, — м’яко додала Елін, стиснувши її руку. — І вимагай відповідей.

Поки Ліка йшла до місця зустрічі, Елін та Назар прослизнули до напівтемного залу закритих архівів Академії. Тут між високими стелажами панувала абсолютна тиша, переривана лише шелестом старих фоліантів.

— Так, і з чого починаємо? — запитав Назар, розглядаючи десятки важких книг.

— З пергаментів за останні двадцять років, — відповіла Елін, витягаючи товстий том із темною обкладинкою.

Вони працювали поруч годинами. Назар, попри свою звичну веселу вдачу, шукав записи з дивовижною уважністю. У якийсь момент, тягнучись за важким сувоєм на верхній полиці, він випадково зачепив руку Елін. Вона завмерла, підвівши погляд. Назар не поспішав відводити руку. Між ними запала коротка, виразна тиша, у якій чулося лише прискорене дихання.

— Дякую... що допомагаєш із цим, — тихо мовила Елін.

— Для тебе і Ліки — що завгодно, — м'яко відповів Назар, і в його голосі не було жодної іронії.

Він розгорнув сувій, і раптом його погляд зачепився за символ на полях — вирізьблені пелюстки, що перепліталися з подвійним колом.

— Елін, поглянь, — стиха мовив він. — Це той самий знак, що й у книзі про Сьому браму. Але тут біля нього вказане ім'я магічного роду, який вважався зниклим...

Тим часом сутінки опустилися на магічний сад за межами навчальних корпусів. Ліка чекала на Каеля біля старої кам'яної альтанки, повитої сріблястим плющем. Серце калатало в грудях від хвилювання.

Тінь відокремилася від дерев, і перед нею з'явився Каель. Його темний погляд був глибоким і втомленим, але коли він побачив Ліку, у ньому промигнуло тепло.

— Ти прийшла, — тихо сказав він, зупиняючись за крок від неї.

— Каелю, ми маємо поговорити, — Ліка зробити крок уперед, дивилась йому просто в очі. — Щоденник знову дав записи. Мама написала, що ти виконав обіцянку... але ти не знаєш усього. Вона сказала, що шукають не мене. Вся справа в тому, ким була вона.

Каель насупився. Його обличчя стало суворим, а в очах відбилося здивування.

— Вона ніколи не казала мені, хто вона насправді, Ліко, — його голос звучав низько й щиро. — Коли я отримав її магічний лист ще до того, як ти опинилася тут, там було лише одне прохання: захистити її доньку. Вона знала, що Брама відкриється. Вона довірила тебе мені.

— Але чому ти? Чому саме ти опинився біля Сьомої брами? — її голос здригнувся від напливу емоцій. — Чому ти мовчав про це так довго?

— Бо я боявся, — просто відповів Каель, роблячи крок ближче. Його довгі пальці обережно торкнулися її щоки, знімаючи пасмо рудого волосся. — Боявся, що коли ти дізнаєшся про мою обіцянку, ти подумаєш, ніби я поруч із тобою лише через обов'язок. А це не так. Перша зустріч була обіцянкою твоїй матері... Але все, що відбувається між нами зараз — це лише через тебе.

Ліка затамувала подих. Його долоня була теплою, а погляд — настільки відвертим і ніжним, що всі її сумніви розвіялися.

— Каелю... — тихо мовила вона.

Він повільно нахилився нижче. Його дихання торкнулося її губ, і на мить увесь світ навколо — Академія, таємниці Брами, небезпека — просто зник. Його губи м'яко торкнулися її губ у першому, повільному й обережному поцілунку. Це був поцілунок, повний довіри, прихованої пристрасті та теплоти, якої їм обом так бракувало.

Коли вони нарешті відсторонилися один від одного, Каель притиснувся чолом до її чола, тихо мовивши:

— Ми дізнаємося правду разом. Я не дозволю нікому завдати тобі шкоди.