Глава 28. Таємниця під Академією

Після того, що сталося на практичному дворі, Академія вже не здавалася Ліці такою безпечною, як раніше.

Навіть звичайні коридори тепер викликали дивне відчуття тривоги.

Кожен скрип старих дверей змушував її обертатися.

Кожен незвичний звук знизу змушував прислухатися.

А найгірше було те, що вона більше не могла переконувати себе, ніби все це випадковість.

Сім секторів.

Сьома брама.

Її мітка.

І голос, який сказав:

«Нарешті... ти повернулася».

Ліка всю ніч думала лише про одне.

Хто саме сказав це?

І звідки він знав її?

Вранці вона майже не спала.

Коли Елін прокинулася, Ліка вже сиділа біля вікна.

— Ти знову не спала?

Ліка не відповіла одразу.

— Трохи.

Елін сіла на ліжку й подивилася на неї.

— Це означає «майже всю ніч».

— Можливо.

— Ліко.

— Що?

— Ти не зобов'язана все це тягнути сама.

Ліка повернула голову.

— Я знаю.

— Ні, не знаєш.

Елін підвелася й підійшла до неї.

— У тебе є я.

Ліка усміхнулася.

— Знаю.

— І Назар.

Ліка засміялася.

— Це ти зараз серйозно?

— На жаль.

— Він же тебе дратує.

— Дуже.

— Але ти його назвала.

Елін замовкла.

— Не звикай.

— Не буду.

— І ще...

Елін взяла її за руку.

— У тебе є Каель.

Ліка опустила погляд.

— Так.

Елін уважно подивилася на неї.

— Ти його любиш?

Ліка завмерла.

Вона не очікувала такого питання.

— Я...

Слова застрягли в горлі.

— Не знаю.

Елін усміхнулася.

— Ти знаєш.

— Звідки?

— Бо коли ти говориш про нього, у тебе змінюється голос.

Ліка відвела погляд.

— Ти занадто багато помічаєш.

— Це моя суперсила.

***

На сніданок вони прийшли трохи пізніше за інших.

І одразу побачили Назара.

Він сидів за столом і щось жваво пояснював двом хлопцям із їхнього курсу.

Руде волосся було знову скуйовджене.

Ліка навіть не здивувалася.

Здавалося, Назар просто фізично не міг мати нормальну зачіску довше п'яти хвилин.

Побачивши їх, він підняв руку.

— Нарешті!

Елін сіла навпроти.

— Чого ти кричиш?

— Я вас чекав.

— Навіщо?

— У мене є план.

Елін зітхнула.

— Це вже звучить небезпечно.

— Дякую.

— Це не комплімент.

— Я вирішив сприйняти як комплімент.

Ліка сіла поруч.

— Який план?

Назар нахилився ближче.

— Ми повинні з'ясувати, що знаходиться під Академією.

Ліка завмерла.

Елін перестала їсти.

— Звідки ти...

— Учора після вибуху я чув, як один із викладачів сказав про старі підземні тунелі.

— І?

— І мені стало цікаво.

Елін подивилася на нього.

— Ти хоч раз у житті можеш не лізти туди, куди тебе не просять?

— Ні.

— Я так і думала.

Ліка задумалася.

— Ти чув щось конкретне?

Назар кивнув.

— Він сказав, що нижні рівні Академії закрили дуже давно.

— Чому?

— Не знаю.

— А ти вирішив це з'ясувати.

— Саме так.

Елін похитала головою.

— Ми всі помремо.

— Не сьогодні.

— Звідки така впевненість?

— Інтуїція.

— Твоя інтуїція одного разу привела нас до комори з розлюченим магічним пилососом.

Назар гордо посміхнувся.

— Але було весело.

— Для кого?

— Для мене.

Ліка засміялася.

***

Перший урок того дня був історія магії.

Ліка зазвичай любила цей предмет.

Але сьогодні вона майже не слухала.

На дошці викладач малював схему розвитку магічних академій.

— Найдавніші магічні школи будувалися навколо джерел сили, — пояснював він. — Саме тому багато з них мають підземні рівні. Стародавні маги вважали, що магія землі повинна проходити через фундамент академії.

Ліка підняла голову.

— Підземні рівні...

Викладач продовжив:

— Деякі академії мали спеціальні портали, які використовувалися для переміщення між магічними вузлами.

Ліка відчула поколювання в зап'ясті.

Вона подивилася на мітку.

Нічого.

Але серце забилося швидше.

— А портали могли бути небезпечними? — запитала вона.

Викладач повернувся до неї.

— Звичайно.

— Чому?

— Тому що портал — це не просто двері.

У класі стало тихо.

— Це зв'язок між двома точками магічного простору. Якщо зв'язок пошкоджений або неправильно відкритий, наслідки можуть бути непередбачуваними.

Ліка кивнула.

— А якщо портал дуже старий?

Викладач замислився.

— Тоді він може втратити свого хранителя.

— Хранителя?

— У давнину деякі портали мали магічного хранителя. Його завданням було контролювати доступ.

Ліка відчула холод.

— А якщо хранитель повернеться?

Викладач подивився на неї уважніше.

— Тоді портал може прокинутися.

Ліка більше нічого не запитувала.

***

На перерві Назар наздогнав її.

— Ти це чула?

— Так.

— Хранитель.

— Так.

— Сьомий портал.

— Назар...

— Я розумію.

Він раптом перестав усміхатися.

— Це може бути пов'язано.

Ліка подивилася на нього.

— Я теж так думаю.

— Тоді нам потрібно спуститися вниз.

— Ти говориш так, ніби це найпростіша річ у світі.

— Ну...

Він озирнувся.

— А якщо не спустимося ми, то хтось інший.

Елін підійшла до них.

— Ви про що?

— Підземні рівні.

— Ні.

Назар подивився на неї.

— Ти навіть не знаєш, що я хотів запропонувати.

— Знаю.

— І що?

— Щось небезпечне.

— Правильно.

— Тоді ні.

— Але...

— Ні.

Ліка подивилася на Елін.

— Ми все одно підемо.

Елін повільно заплющила очі.

— Я знала.

— Ти з нами?

— Звичайно.

Назар усміхнувся.

— Я знав, що ти хороша.

— Не звикай.

— Знову це.

***