Глава 27. Урок, якого ніхто не очікував

Наступного ранку Ліка прокинулася від дзвону.

Не від звичайного дзвону, яким в Академії сповіщали про початок занять.

Цей був іншим.

Низьким, протяжним, майже глухим.

Він пройшов крізь стіни гуртожитку й змусив шибки у вікнах ледь помітно задрижати.

Ліка різко сіла на ліжку.

Кілька секунд вона просто слухала.

Другий удар пролунав ще сильніше.

На сусідньому ліжку Елін заворушилася.

— Скажи, що це мені сниться...

— Не думаю.

Елін розплющила одне око.

— Тоді я не хочу вставати.

Ліка вже стояла біля вікна.

За склом Академія виглядала незвично.

Над дахами висів легкий сріблястий туман, хоча ніч була теплою. На найвищій башті світилися захисні руни, а в небі повільно рухалися три величезні магічні кола.

Ліка нахмурилася.

— Щось сталося.

Елін сіла на ліжку.

— Звідки знаєш?

— Не знаю.

Вона подивилася на своє зап'ястя.

Мітка знову світилася.

Ледь-ледь.

Наче під шкірою жеврів маленький вогник.

— Елін...

Подруга підійшла ближче.

— Вона знову?

Ліка кивнула.

Елін обережно торкнулася її руки.

— Вчора вона світилася, коли ти була біля Каеля.

— А ще біля тих дверей.

— Сьомого порталу?

Ліка кивнула.

У цей момент у коридорі почулися кроки.

Потім голос старости:

— Усім студентам першого та другого курсів через десять хвилин зібратися у Великій залі! Заняття тимчасово скасовані!

Елін повернулася до Ліки.

— Ну от.

— Що?

— Схоже, сьогодні уроків не буде.

Ліка задумалася.

— А я вже почала звикати до них.

— Ти дивна.

— Можливо.

***

У Великій залі було шумно.

Студенти заповнили майже всі лави.

Високі вікна пропускали бліде ранкове світло, яке змішувалося з мерехтінням магічних свічок.

На підвищенні стояли викладачі.

Ліка відразу помітила декана.

Його обличчя було незвично серйозним.

— Учора ввечері, — почав він, — одна із захисних ліній Академії дала короткочасний збій.

У залі пройшов шепіт.

— Ніхто не постраждав. Але причина збою поки невідома. Тому сьогодні ми проведемо додаткову перевірку магічних потоків.

Ліка відчула холод у долонях.

Мітка знову запекла.

Вона стиснула руку.

Елін це помітила.

— Ти нормально?

— Так.

Але це було неправдою.

Десь глибоко всередині Ліка вже відчувала:

цей збій був пов'язаний із нею.

Або з тим, що прокидалося під Академією.

***

Після зборів студентів все ж не відпустили.

Навпаки.

Їх розподілили на групи для практичної перевірки магії.

Ліка опинилася в групі з Елін...

і Назаром.

— Ну що, — сказав Назар, підходячи до них, — схоже, доля знову вирішила, що я маю вас переслідувати.

Елін подивилася на нього.

— Ти можеш не переслідувати.

— Не можу.

— Чому?

— Мені цікаво, скільки разів ти сьогодні мене образиш.

— Можу почати прямо зараз.

Назар усміхнувся.

— О, це вже цікаво.

Ліка засміялася.

— Ви коли-небудь можете нормально поговорити?

Вони одночасно відповіли:

— Ні.

Ліка похитала головою.

— Я так і думала.

***

Їх привели до практичного двору.

Це було одне з найкрасивіших місць Академії.

Кругла площа була оточена високими кам'яними стінами.

По краях стояли тренувальні стовпи, обвиті металевими кільцями.

У центрі знаходилося велике магічне коло.

Його поверхня була поділена на сім секторів.

Ліка одразу це помітила.

Сім.

Знову сім.

— Що це? — тихо запитала вона.

Назар нахилився.

— Тренувальне коло.

— Чому сім секторів?

— Не знаю.

Елін подивилася на Ліку.

— Ти щось помітила?

Ліка хотіла відповісти.

Але в цей момент пролунав голос викладача:

— Сьогодні кожен із вас перевірить свою стихію та рівень контролю.

Учні стали по одному заходити в коло.

Вогонь.

Вода.

Повітря.

Земля.

Світло.

Тінь.

У кожного магія проявлялася по-різному.

Ліка спостерігала за всім дуже уважно.

Коли настала черга Назара, він вийшов у центр.

— Покажи базовий контроль повітря.

— Легко.

Він підняв руку.

Спочатку нічого не сталося.

Потім біля його пальців з'явився маленький вихор.

Він збільшувався.

Закручував пил із землі.

Підняв кілька сухих листків.

Руде волосся Назара знову розлетілося в різні боки.

Ліка засміялася.

— Ти знову скуйовджений.

— Це частина техніки.

— Звичайно.

Назар усміхнувся.

Потім раптом різко змінив рух руки.

Вихор зібрався в тонку спіраль і завис над його долонею.

Викладач здивовано підняв брову.

— Непогано.

Назар посміхнувся.

— Я знаю.

— Не нахабній.

— Уже пізно.

Навіть викладач ледь усміхнувся.

Після нього вийшла Елін.

Її магія була зовсім іншою.

Спокійною.

Вона не вибухала й не виривалася назовні.

Навколо її рук з'явилося м'яке світіння.

Потім кілька тонких магічних ниток сплелися в складний візерунок.

Викладач уважно спостерігав.

— Контроль хороший.

Назар тихо сказав Ліці:

— Вона навіть магію робить так, ніби сердиться на неї.

Елін, не повертаючись, відповіла:

— Я чую.

— Я перевіряв.

— Не перевіряй.

Ліка засміялася.

***

Коли назвали її ім'я, Ліка вийшла в центр.

Вона вдихнула.

Повільно.

Зосередилася.

Навколо неї з'явилося блакитне світло.

Спочатку слабке.

Потім сильніше.

Магія почала підніматися від долонь до плечей, а потім розлилася навколо всього тіла.

Ліка відчула знайоме тепло.

А потім...

щось змінилося.

Одразу сім секторів магічного кола спалахнули.

У дворі запала тиша.

Ліка завмерла.

— Що це було? — хтось прошепотів.