Розділ 21 «Книга між світами»

Ліка ще кілька секунд стояла нерухомо.

Книга лежала в її руках, важка й холодна, наче її щойно дістали з крижаного підземелля.

Елін не відводила погляду від дверей.

— Ти впевнена, що там нікого не було?

— Абсолютно.

— Але хтось постукав.

— Знаю.

Ліка подивилася на коридор.

— І хтось залишив книгу.

Елін обережно зачинила двері.

— Може, нам не варто її читати?

Ліка повільно підняла брову.

— Ти серйозно?

— Що?

— Нам залишили загадкову книгу прямо під дверима після того, як невідомий голос назвав мене своїм домом.

— Ну...

— І ти пропонуєш її не читати?

Елін знизала плечима.

— Коли ти так говориш, звучить справді нерозумно.

— Отож.

Ліка поклала книгу на стіл.

Вони сіли поруч.

Сторінки були пожовклими, але дивним чином зовсім не крихкими.

На першій сторінці все ще стояв напис:

«Тим, хто приходить із-за меж світу».

— Це точно про тебе, — тихо сказала Елін.

— Дякую, я вже здогадалася.

Ліка перегорнула сторінку.

Там була карта.

Вона була намальована від руки.

На ній зображувався величезний портал, оточений сімома кристалами.

Під малюнком стояв напис:

«Сім ключів утримують межу.
Один ключ відкриває її.
А той, хто приходить з-за межі, може змінити її назавжди».

Ліка нахилилася ближче.

— Сім кристалів...

— Такі самі, як на воротах Академії.

— І такі самі, як у легенді про Тіньовий Орден.

Елін замовкла.

Ліка перегорнула сторінку.

Далі був текст.

Але він був написаний стародавньою мовою.

— Ти можеш це прочитати?

Елін похитала головою.

— Ні.

— Чудово.

Ліка відкинулася на стілець.

— Ми знайшли книгу, яка, схоже, може пояснити, чому я опинилася в цьому світі.

Вона постукала пальцем по сторінці.

— І не можемо її прочитати.

— Можемо знайти когось, хто зможе.

Ліка подивилася на Елін.

— Каель.

— Саме про нього я подумала.

Вони знайшли Каеля в коридорі біля сходів.

Він стояв біля високого вікна й розмовляв із одним із викладачів.

Побачивши Ліку, він одразу замовк.

— Що сталося?

— Нам потрібна твоя допомога.

Каель перевів погляд на Елін.

— Це звучить небезпечно.

— Можливо, — відповіла Ліка.

Вона простягнула йому книгу.

Каель узяв її.

Щойно його пальці торкнулися обкладинки, він завмер.

— Де ви це знайшли?

— Біля дверей нашої кімнати.

Каель подивився на Ліку.

— Ти її відкривала?

— Так.

— Що було всередині?

— Карта. Сім кристалів. І напис про того, хто приходить із-за межі світу.

Обличчя Каеля стало серйозним.

— Покажи.

Вони повернулися до кімнати.

Каель довго вивчав карту.

Потім провів пальцем по одному із символів.

— Я бачив це раніше.

Ліка одразу нахилилася до нього.

— Де?

— В архівах Академії.

— І що це?

— Позначення стародавнього порталу.

— Тобто портал справді існує?

— Існував.

Ліка насупилася.

— Це не одне й те саме.

— Саме тому я й не хочу робити висновків.

Каель перегорнув сторінку.

— Але є дещо дивніше.

Він показав на маленький символ у нижньому кутку.

Ліка впізнала його.

Це був той самий знак, який з'являвся на її зап'ясті.

Вона різко відсмикнула руку.

— Цей знак...

Каель подивився на неї.

— Ти його знаєш?

Ліка закотила рукав.

На шкірі нічого не було.

— Він з'являється іноді.

Каель мовчав.

— Після того кристала в лісі, — додала вона.

Він повільно підняв погляд.

— Чому ти не сказала мені?

— А коли я мала сказати? «Привіт, Каелю, у мене на руці періодично з'являється невідомий чорний символ, а ще я бачу чужі спогади»?

Каель ледь помітно усміхнувся.

— Приблизно так.

— Дуже смішно.

Він знову подивився на книгу.

— Ми повинні показати її ректору.

— Ні.

Каель здивовано підняв очі.

— Чому?

Ліка подивилася на сторінку.

— Тому що хтось спеціально залишив її для мене.

— І це тебе не лякає?

— Дуже.

Вона закусила губу.

— Але якщо вони хотіли, щоб я її знайшла, значить, у них є причина.

— А якщо це пастка?

Ліка подивилася йому просто в очі.

— Тоді я хочу знати, куди вона веде.

Каель кілька секунд мовчав.

Потім кивнув.

— Добре.

Елін здивовано подивилася на нього.

— Ти погодився?

— Я погодився допомогти їй.

Каель закрив книгу.

— Але відтепер ти нікуди не ходиш сама.

Ліка схрестила руки.

— Я не дитина.

— Я знаю.

— Тоді?

— Саме тому я й хвилююся.

На мить їхні погляди зустрілися.

Ліка першою відвела очі.

— Добре.

Каель знову відкрив книгу.

І саме в цю мить сторінка сама перегорнулася.

Ніхто її не торкався.

На чистому аркуші почали проступати слова.

Одне за одним.

Наче невидима рука писала їх просто перед ними.

«Не шукайте портал».

Ліка завмерла.

Потім з'явився другий рядок.

«Портал уже шукає вас».

Елін прошепотіла:

— Ліко...

А третій рядок змусив навіть Каеля збліднути.

«Він відкриється там, де почалася ваша історія».

Ліка повільно підняла голову.

— Але де почалася моя історія?

Каель дивився на останній рядок.

— Думаю...

Він замовк.

— Що?

Каель підняв очі на Ліку.

— Нам потрібно дізнатися, де саме знаходиться твій світ по той бік порталу.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Ліка дивилася на останній рядок, написаний на сторінці.

«Він відкриється там, де почалася ваша історія».

— Мій світ... — тихо повторила вона. — Україна.