Розділ 20 "Академія Арканум" . ✨

Чим ближче вони під'їжджали до гір, тим сильніше Ліка відчувала, що цей світ продовжує дивувати її.

Дорога вилася між високими скелями, вкритими темно-зеленим мохом. Подекуди з кам'яних схилів спадали тонкі водоспади, а внизу, далеко під дорогою, блищала річка.

Повітря ставало прохолоднішим.

Небо над горами було неймовірно чистим.

І саме тоді Ліка побачила її.

Вона завмерла.

— Ого...

Каель озирнувся.

— Що?

Ліка навіть не відповіла.

Перед ними, на вершині величезної скелі, стояла Академія Арканум.

Це був не просто замок.

Ціле місто, що здіймалося над горами.

Високі кам'яні стіни оточували величезну територію. Над ними височіли десятки башт, кожна зі своїм шпилем. Деякі були круглими, інші — вузькими й неймовірно високими.

Найвища вежа піднімалася просто в небо.

Її верхівка губилася серед хмар.

На стінах росли сріблясті ліани, а між кам'яними плитами світилися маленькі блакитні кристали.

Вони не просто прикрашали будівлю.

Вони освітлювали її.

— Це... школа? — нарешті запитала Ліка.

Елін усміхнулася.

— Академія.

— Я думала, там буде кілька корпусів.

— Усі так думають.

Ліка знову подивилася на замок.

— Тут можна загубитися й померти від старості, перш ніж знайдеш потрібний кабінет.

— До цього звикають.

— Я не хочу звикати.

Каель тихо засміявся.

Дорога привела їх до величезного кам'яного мосту.

Під ним лежало озеро.

Вода була настільки прозорою, що крізь неї можна було побачити світле каміння на дні.

Але найдивніше було те, що озеро не відбивало небо.

Воно відбивало зорі.

Хоча над ними було ясне денне небо.

Ліка повільно повернула голову.

— Це нормально?

Елін кивнула.

— Для Академії — так.

— Я вже боюся питати, що тут ненормально.

Вони перетнули міст.

І перед ними відчинилися величезні ворота.

На них був вирізаний символ Академії — сім кристалів, з'єднаних між собою тонкими лініями.

Коли Каель наблизився, кристали спалахнули.

Ворота повільно розчинилися.

За ними відкрився величезний внутрішній двір.

Навколо росли дерева з золотим листям.

Між ними літали маленькі світні істоти, схожі на метеликів.

Учні ходили групами.

Хтось тренувався з магічними списами.

Хтось стояв біля фонтану й керував потоками води.

А над одним із дворів у повітрі висіли десятки книжок, які самостійно перегортали сторінки.

Ліка повільно видихнула.

— Я хочу тут залишитися.

Каель підняв брову.

— Ти ще навіть не бачила гуртожиток.

— Після такого вигляду мені вже все одно.

Елін засміялася.

Їх привели до головної будівлі.

Всередині було ще красивіше.

Величезний хол мав високі склепінчасті стелі. Уздовж стін стояли статуї давніх магів. Під ногами лежав темний мармур із золотими прожилками.

А над головами висіли сотні світних куль.

Вони плавали в повітрі, рухаючись за кимось, хто проходив повз.

— Що це? — запитала Ліка.

— Освітлення.

— Воно літає?

— Тут майже все літає.

— Добре. Я зрозуміла. Звичайних речей тут не буває.

Елін усміхнулася.

— Тепер ти починаєш розуміти.

Увечері нових учнів зібрали у Великій залі.

Ліка вперше побачила її.

Величезне приміщення нагадувало стародавній храм.

У центрі стояла кругла кам'яна платформа, навколо якої плавали чотири великі кристали.

Червоний.

Синій.

Золотий.

І срібний.

Над ними висіли символи чотирьох факультетів.

Факультет Вогню — Ігніс.

Там навчалися ті, хто володів стихійною магією, бойовими заклинаннями та магією сили.

Факультет Води — Нерей.

Його учні вивчали лікування, захисну магію, воду, рослини та магію життя.

Факультет Тіні — Нокс.

Найзагадковіший факультет.

Там навчалися ті, хто володів ілюзіями, магією свідомості, телепортацією та мистецтвом приховування.

Ліка мимоволі здригнулася.

Тінь.

Після всього, що сталося в лісі, ця назва їй зовсім не подобалася.

І нарешті:

Факультет Повітря — Аеріс.

Його учні вивчали магію вітру, швидкість, звукові заклинання та магію простору.

— А якщо я не підходжу жодному? — прошепотіла Ліка.

Елін усміхнулася.

— Тоді Академія сама вирішить.

— Звучить загрозливо.

— Так і є.

Ліка закотила очі.

— Чудово.

Наступного ранку їм видали форму.

Для дівчат вона складалася з темної сорочки, жилета з емблемою факультету, довгої спідниці або штанів на вибір та короткого плаща.

На грудях кожного учня містився символ його факультету.

Колір емблеми змінювався залежно від факультету.

Ліка провела пальцями по тканині.

— Принаймні штани дозволили.

Елін засміялася.

— Ти боялася, що магія змусить тебе носити сукні?

— Я з України. Ми пережили багато речей, але це було б уже занадто.

Елін розсміялася.

Ліка теж усміхнулася.

Вона ще не знала, до якого факультету потрапить.

Не знала, що станеться з її міткою.

Не знала, чому Тіньовий Орден знає про неї.

І найголовніше — не знала, що серед цих стародавніх стін уже є людина, яка дуже давно чекала саме на її появу.

Десь високо у найстарішій вежі Академії відчинилася книга.

Сторінки почали перегортатися самі.

Поки не зупинилися на одному записі.

«Дівчина з іншого світу.

Прибула.

Сила невідома.

Зв'язок із Кристалами — не встановлено.

Небезпека: невизначена.»

А під записом з'явився новий рядок.

Він виник просто на очах.

«Мітка активна.»

Після знайомства з Академією нових учнів повели до гуртожитків.

Ліка йшла поруч з Елін довгим коридором, розглядаючи все навколо.