Розділ 19. Той, хто чекає в темряві

— Біжимо!

Голос Каеля розірвав тишу.

Ліка навіть не встигла нічого відповісти.

Воїн схопив її за руку й потягнув назад, до Стежки Відлуння. Елін уже сиділа на Перлині й тримала поводи Вітру.

— Швидше! — крикнула вона.

Буревій заржав і рвонув уперед, щойно Ліка опинилася в сідлі.

Гілки били по плечах, срібне листя сипалося під копита, а між деревами знову почав здійматися туман.

Ліка раз у раз озиралася.

— Каелю! Що це було?!

— Не знаю.

— Ти хоч раз можеш відповісти нормально?!

— Ні!

— Чудово!

Буревій перестрибнув через повалений стовбур, і Ліка ледве втрималася в сідлі.

— Попереджай хоча б!

Кінь голосно фиркнув.

— Ти теж не допомагаєш!

Елін, незважаючи на страх, ледь не засміялася.

Але сміх одразу стих.

Позаду пролунало протяжне виття.

Не вовче.

Не людське.

Від цього звуку земля ніби здригнулася.

Каель різко підняв руку.

— Стій!

Усі коні зупинилися.

Кілька секунд ніхто не говорив.

— Воно за нами? — прошепотіла Елін.

Каель дивився назад.

— Ні.

— Тоді що це було?

Він повільно опустив руку до меча.

— Попередження.

Ліка насупилася.

— Чиє?

Каель не відповів.

Він дивився в темряву між деревами так, ніби намагався побачити те, чого не можна було побачити людськими очима.

Раптом Буревій тихо фиркнув.

Ліка повернула голову.

— Що?

Кінь дивився вбік.

На дерево.

На одному зі срібних стовбурів з'явилася тонка чорна смуга.

Ліка придивилася.

Смуга поступово перетворювалася на символ.

Коло, розсічене навпіл трьома вертикальними лініями.

Каель зблід.

— Ви знаєте цей знак? — запитала Ліка.

Він мовчав.

— Каелю?

— Так.

Він підійшов до дерева й торкнувся символу кінчиками пальців.

— Це знак Тіньового Ордену.

Елін різко втягнула повітря.

— Але його більше не існує.

— Ми теж так думали.

Ліка перевела погляд з одного на іншого.

— Хвилинку. А хто такі Тіньові?

Каель повернувся до неї.

— Люди, які колись служили темній магії.

— «Колись»?

— Так.

— А тепер?

Він подивився в темряву.

— Тепер вони повернулися.

Ліка відчула, як холод пробіг по спині.

Вона згадала темну постать.

Високу.

Мовчазну.

І той дивний погляд, який відчула на собі ще до того, як постать зникла.

— Каелю...

— Що?

— Вона дивилася на мене.

Його обличчя змінилося.

— Ти впевнена?

— Так.

Каель зробив крок до неї.

— Ти бачила її обличчя?

Ліка похитала головою.

— Ні. Лише силует.

Він задумався.

Потім тихо сказав:

— Тоді ми маємо якнайшвидше дістатися Академії.

— Чому саме Академії?

Каель подивився на неї.

— Бо якщо Тіньовий Орден справді повернувся...

Він зробив паузу.

— Академія може бути їхньою першою ціллю.

Ліка відчула, як усередині все похололо.

Вона приїхала сюди вчитися.

Знайти відповіді.

Зрозуміти кристали.

Можливо, одного дня повернутися додому.

А тепер виявилося, що її поява в Еларії могла збігтися з поверненням ворога, якого всі вважали знищеним.

— І що ми будемо робити?

Каель знову сів на коня.

— Їхати.

— Це весь план?

— Так.

Ліка зітхнула.

— У тебе взагалі бувають довші плани?

— Бувають.

— І?

— Зазвичай вони закінчуються погано.

Ліка не втрималася й усміхнулася.

— Принаймні чесно.

Вони рушили далі.

Та цього разу ніхто вже не говорив.

Кожен думав про своє.

А далеко позаду, там, де срібні дерева ховали сонячне світло, між стовбурами знову з'явилася темна постать.

Вона стояла нерухомо.

Дивилася їм услід.

А потім повільно підняла руку.

На долоні спалахнув чорний кристал.

— Вона прийшла... — прошепотів невідомий голос.

І з темряви пролунала відповідь:

— Нарешті.

Після цього постать зникла.

А над Срібним Лісом почав збиратися туман.

Вони їхали вже майже годину.

Срібний Ліс поступово змінювався. Дерева ставали рідшими, а стежка ширшою. Проте туман нікуди не зникав.

Ліка мовчала.

Вона весь час думала про чорний знак на дереві.

Тіньовий Орден.

Назва крутилася в голові, не даючи спокою.

Нарешті вона не витримала.

— Елін.

— Що?

— Розкажи мені про них.

Елін подивилася на неї.

— Про кого?

— Не прикидайся. Про Тіньовий Орден.

Дівчина на мить замовкла.

— Ти справді хочеш знати?

— Якщо вони повернулися, думаю, мені варто знати, з ким ми маємо справу.

Елін кивнула.

— Добре.

Каель їхав попереду й не втручався.

Але Ліка помітила, що він уважно слухає.

— Все почалося приблизно шістсот років тому, — сказала Елін. — Тоді Еларія була зовсім іншою.

— Настільки?

— У ті часи магія була сильнішою. І значно небезпечнішою.

Елін провела пальцями по гриві Перлини.

— Засновником Ордену був маг на ім'я Морвейн.

— Він був чаклуном?

— Наймогутнішим магом свого часу.

Ліка насупилася.

— І він одразу був злочинцем?

— Ні.

Це «ні» прозвучало несподівано.

— Спочатку Морвейн був одним із головних радників короля. Він вивчав кристали, стародавню магію і портали між світами.

Ліка насторожилася.

— Портали?

— Так. Саме тому ця історія стосується тебе більше, ніж ти думаєш.

Ліка відчула, як по спині пробіг холод.

— Продовжуй.

— Морвейн вважав, що магічний світ не повинен бути відділений від інших світів. Він хотів створити портал, який дозволив би подорожувати між ними.

Ліка мовчки дивилася на Елін.

— Але король заборонив йому продовжувати дослідження. Маги вважали, що такі портали можуть зруйнувати межу між світами.

— І він не послухався?

— Ні.