Розділ 16. Наказ короля

У тронній залі панувала тиша.

Король Альдаріан стояв біля великої карти Еларії.

Поруч із ним — старий маг, Каель, Елін і Ліка.

На карті срібною ниткою був позначений шлях від столиці до Академії Арканум.

— Вирушаєте завтра на світанку, — спокійно сказав король.

Ліка важко зітхнула.

— Я тільки звикла до палацу...

— До Академії звикнеш швидше.

— Чомусь мені здається, що ви мене зараз обманюєте.

На губах короля з'явилася ледь помітна усмішка.

— Можливо.

Старий маг поклав на стіл старовинний сувій.

— Дорога займе приблизно три дні.

— Лише три? — здивувалася Ліка.

— Якщо все піде за планом.

— А якщо ні?

Каель спокійно відповів:

— Тоді довше.

— Дуже "оптимістично".

Елін тихенько засміялася.

Король провів рукою по карті.

— Ви перетнете Срібний Ліс, пройдете через перевал Білих Скел і дістанетеся до озера Лун.

За ним уже починаються землі Академії.

— А небезпеки? — запитала Ліка.

Король став серйозним.

— Останнім часом у лісах почастішали дивні явища.

— Які саме?

— Зникають мандрівники.

Усмішка зникла з обличчя Ліки.

— Просто... зникають?

— Так.

— І ніхто не знає чому?

Старий маг похитав головою.

— Ті, хто повертався, говорили лише одне...

Він замовк.

— Що?

— Вони чули жіночий спів.

По спині Ліки пробіг холодок.

— Це вже звучить як дуже погана ідея йти через той ліс.

Каель коротко відповів:

— Іншої дороги немає.

Король підійшов до Ліки.

У його руках лежав невеликий срібний медальйон із гербом Еларії.

— Візьми.

— Що це?

— Знак королівської довіри.

Якщо хтось побачить цей медальйон, знатиме, що ти перебуваєш під моїм захистом.

Ліка обережно взяла його.

— Обіцяю берегти.

— Я знаю.

Король перевів погляд на Каеля.

— Відтепер життя Ліки — твоя відповідальність.

Каель поклав праву руку на груди.

— Клянуся своїм мечем.

— І своїм життям.

Ліка розгублено подивилася на нього.

— Не перебільшуй.

Каель спокійно зустрів її погляд.

— Я не перебільшую.

Уперше Ліка не знайшла, що відповісти.

У залі запанувала тиша.

Десь за високими вікнами почувся гуркіт грому.

Король підняв голову.

— Схоже... часу залишилося ще менше, ніж ми думали.

Тієї ж миті далеко за межами столиці, серед руїн стародавнього храму, закутана в чорний плащ постать підняла голову.

На її долоні лежала така сама чорна пір'їна, яку Каель знайшов у саду.

Незнайомець повільно усміхнувся.

— Вирушаєш до Академії, Ліко...

— Саме цього я й чекав.

Вітер зірвав каптур із його голови.

Та перш ніж місячне світло встигло освітити обличчя, постать розчинилася в темряві.

Попереду на Ліку чекала дорога, яка назавжди змінить її життя.