Розділ 14. Перша іскра

Наступного ранку в палаці панувала незвична тиша.

Здавалося, навіть слуги говорили пошепки.

Новина про тріщину в зеленому кристалі залишалася таємницею, але тривогу відчував кожен.

Ліка стояла біля вікна своєї кімнати.

Вона дивилася на величні вежі палацу й думала про слова короля.

— Академія Арканум... — тихо промовила вона. — Ну що ж, Ліко, схоже, знову доведеться сідати за підручники.

Як завжди, коли вона хвилювалася, мимоволі закусила нижню губу.

У двері постукали.

— Заходьте!

До кімнати зайшли Каель та Елін.

— Ваша Величність чекає на вас у тренувальному дворі, — сказав Каель.

— Я ще навіть не поснідала.

— Король сказав, що це важливіше.

— Уже боюся.

Елін усміхнулася.

— Я теж не знаю, навіщо нас покликали.

Вони швидко пройшли довгими коридорами й вийшли до просторого двору.

Посеред майданчика стояв король Альдаріан.

Поруч із ним був старий маг.

На кам'яному столі лежала невелика прозора куля.

— Ліко, — звернувся король, — учора ти сказала, що у твоєму світі немає магії.

— Так.

— Тоді сьогодні ми це перевіримо.

Ліка здивовано підняла брови.

— Перепрошую?

Старий маг взяв кулю до рук.

— Це Кристал Відлуння. Він не показує силу. Він показує, чи здатна людина відчувати магію.

— А якщо не здатна?

— Тоді нічого не станеться.

Ліка обережно підійшла ближче.

— І мені треба просто торкнутися?

— Саме так.

Вона глибоко вдихнула.

— Якщо після цього в мене виростуть крила, я образюся.

Елін засміялася.

Навіть Каель ледь помітно посміхнувся.

Ліка простягнула руку.

Її пальці торкнулися прохолодної поверхні кулі.

Спочатку нічого не сталося.

— Ну от, — усміхнулася вона. — Я ж казала…

Та раптом усередині кулі спалахнула крихітна золота іскра.

Вона була такою маленькою, що могла згаснути будь-якої миті.

Але замість цього почала повільно кружляти всередині кристала.

Старий маг затамував подих.

— Неможливо…

Король уважно дивився на кулю.

— Золоте світло…

Каель мовчав.

Ліка швидко прибрала руку.

— Знову щось сталося?

— Так, — тихо відповів король.

— Але цього разу… це добрий знак.

Він подивився на Ліку.

— Схоже, ти не володієш магією так, як мешканці Еларії.

Але магія… впізнає тебе.

Усі мовчали.

Ліка першою порушила тишу.

— Якщо чесно… я починаю звикати до того, що кожен день тут дивніший за попередній.

Король усміхнувся.

— І це лише початок.

Та ніхто не помітив, що в далекому кутку двору за ними спостерігала закутана в чорний плащ постать.

Незнайомець повільно стиснув кулак.

— Отже… вона справді прийшла, — ледь чутно прошепотів він.

І безшумно зник у тіні.