Розділ 5. Світ, який я називаю домом

Король Альдаріан повільно опустився на трон, але його уважний погляд і далі був прикутий до Ліки.

— Ти сказала, що прийшла з України, — промовив він спокійно. — Розкажи нам про свій світ.

Ліка розгублено всміхнулася.

— З чого почати?

— З того, що найбільше любиш.

Вона замовкла.

Мимоволі закусила нижню губу й опустила очі.

Перед нею промайнули знайомі картини.

Теплий літній вечір.

Запах свіжоскошеної трави.

Голос мами, що кликав вечеряти.

Вона важко зітхнула.

— Мій світ... зовсім інший. У нас немає драконів, магів чи чарівних кристалів.

Ліка усміхнулася.

— Хоча, якщо чесно, після знайомства з Каелем я вже ні в чому не впевнена.

Каель лише мовчки глянув на неї.

— У нас є машини, які їздять без коней. Є літаки, що літають вище за хмари. Ми можемо говорити з людьми за тисячі кілометрів через маленькі пристрої, які носимо в кишені.

У залі почувся здивований шепіт.

Старий маг недовірливо примружив очі.

— Без магії?

— Без магії, — усміхнулася Ліка. — Просто завдяки науці.

Король уважно слухав, не перебиваючи.

— Я живу в Україні. Це країна, де є широкі поля пшениці, густі ліси, високі гори й велика річка Дніпро. А ще там живуть дуже сильні люди. Вони вміють боротися за тих, кого люблять.

Її голос став тихішим.

— Моє місто невелике. Воно називається Христинівка. Для когось це лише крапка на карті. А для мене... це дім.

Вона на мить заплющила очі.

— Там залишилася моя мама.

У горлі з'явився клубок.

— Вона зараз навіть не знає, де я. Напевно, шукає мене... хвилюється... плаче...

Ліка швидко відвернулася.

Не хотіла, щоб хтось побачив сльози.

Каель мовчки спостерігав за нею.

Вперше він бачив не дівчину, яка жартує з будь-якого приводу, а доньку, яка сумує за своєю сім'єю.

— І ще... — тихо сказала Ліка. — У мене є найкраща подруга. Вона завжди казала, що я колись знайду собі пригоди. Але, думаю, навіть вона не уявляла, наскільки.

У куточках її губ з'явилася сумна усмішка.

Король підвівся.

— Ліко... я не можу пообіцяти, що завтра ти повернешся додому.

Вона мовчки кивнула.

— Але я обіцяю інше.

Він підійшов ближче.

— Поки ти в Еларії, ти не сама.

Ліка підняла очі.

— Ми зробимо все, щоб знайти шлях між світами. Навіть якщо для цього доведеться відкрити таємниці, які були забуті століттями.

У серці Ліки вперше за довгий час з'явилася надія.

Невелика.

Тендітна.

Але справжня.

Вона тихо всміхнулася.

— Домовилися.

Потім, ніби намагаючись розігнати важкі думки, глянула на Каеля.

— А коли знайдемо той шлях, покажу тобі Україну.

Він підняв брову.

— І що ж у ній такого особливого?

— Побачиш. Думаю, після першої поїздки ти перестанеш вважати, що ваш магічний світ найдивовижніший.

— Сумніваюся.

— Люблю людей, які люблять програвати.

Король тихо засміявся.

Навіть старий маг ледь усміхнувся.

А Каель... лише похитав головою.

Та десь глибоко в душі він уже чекав того дня, коли зможе побачити світ, про який так тепло розповідала Ліка.