Розділ 15

— Я з цим погано вправляюсь, — Єва зненацька кинула меч і відштовхнула його. — Але знаєш, мені доводилося битися з леді, тож я згодна.

Вона прийняла виклик.

Я не чекала. Ривок — і важкий дерев'яний меч зі свистом розсік повітря, прямуючи Єві в плече.

Єва реагувала блискавично. Зрозумівши, що фехтувальник із неї гірший, ніж із мене, вона виставила вперед ліву долоню. Величезна, щільна хвиля води з гуркотом вирвалася з її руки, намагаючись знести мене й прибити до кам'яної стіни.

Але магія просто розбилася об мене, наче прозорий туман. Краплі води облетіли моє тіло, не зачепивши навіть пасом волосся. Я пройшла крізь її атакуючу хвилю, наче крізь порожнє повітря, і навіть не збавила темпу.

Єва відсахнулася, її очі округлилися від подиву:

— Що за бісівщина?! — вигукнула вона, важко дихаючи. — Магія на тебе зовсім не діє?!

— Менше відволікайся! — викрикнула я своєю мовою й зробила оманливий замах праворуч.

Єва підставила блок, але я різко змінила траєкторію й коротким підсічним ударом знизу вгатила їй у бік. Рудоволоса втратила рівновагу, заточилася й ледь не впала на слизькі від води плити.

Втім, вона була справді розумною. Не давши собі впасти, Єва інстинктивно викинула праву руку — і в мій бік шугнув яскравий язик полум'я. Справжній спалах смертоносного вогню.

Я навіть не заплющила очей. Полум'я просто розступилося навколо мене, залишаючи лише легкий запах гару в повітрі. Ні болю, ні опаленої шкіри.

— Це божевілля... — прошепотіла Єва, швидко перегруповуючись.

— Він думає, що контролює мене! — промовила я, знову наступаючи й змушуючи її відступати. Я навмисно зробила крок повільніше, даючи їй можливість поставити блок. Я не прагнула її покалічити — я лише випробовувала її межі.

— Впевнена ти зараз говориш про Ская? — звісно вона не розуміла, що я сказала, але про кого мені ще говорити?

Єва вправно відбила мій випад, хоча її руки вже тремтіли від мого натиску.

— Він не схожий на того, хто грається в ілюзії. Він дивиться на тебе так, ніби ти — єдине реальне, що є в цьому замку! — парирувала вона. 

— Здобич! — відрізала я. Він дивиться на мене, як на здобич. Я зробила серію блискавичних випадів: голова, тулуб, ноги.

Єва ледве встигала відбиватися. Вона була спритна, гнучка й мала чудову базову підготовку, але їй бракувало суворого військового вишколу. Вона звикла покладатися на свої дві стихії, а я — на чисту механіку тіла, розрахунок і блискавичну швидкість.

Крок ліворуч, обманний рух ліктем — і я знову пробила її захист, зупинивши вістря дерев'яного меча за сантиметр від її шиї.

— Ти знову трупик, королево, — усміхнулася я.

Єва важко дихала, піт котився її чолом, але в очах не було страху — лише азарт і повага.

— Можливо, для нього ти й здобич... але ти забуваєш одну річ, — Єва хитро примружилася, витираючи чоло рукавом. — Найнебезпечніші хижаки найчастіше гинуть саме від тієї здобичі, яку вирішили загнати в куток.

Я застигла, обдумуючи її слова.

— Угода, — мовила я вже спокійніше, опускаючи меч. І говорила, щоб вона зрозуміла. — Він і я… це угода. 

Не встигла я договорити, як Єва раптом зосередилася й спрямувала потужний магічний потік вогню прямо на мій дерев’яний меч. Тріск, спалах — і сухове дерево в моїх руках миттєво обернулося на попіл, залишивши в пальцях лише обвуглене руків'я.

Єва хитро усміхнулася, струшуючи іскри з долоні:

— Завжди є лазівка, — промовила вона з неприхованою гордістю.

Я глянула на чорне вугілля у своїй руці, а потім перевела погляд на неї й кутиками губ відповіла такою ж усмішкою:

— Розумно.

Тепер я залишилася беззбройною. Але обидві ми розуміли: навіть із голими руками в ближньому бою я все одно залишалася сильнішою за неї.

Втім, Єва й не збиралася продовжувати спаринг. Вона опустила руки, оглянула мене підозрілим поглядом і раптом мовила:

— Знаєш... ті сукні у твоїй шафі від самого початку не давали мені спокою.

Я застигла, мовчки спостерігаючи за нею.

— Я була на відборі наречених, Аделі, — продовжила Єва, повільно підходячи ближче. — І повір: гвардійці там не носять суконь. Навіть жінки. Вони носять обладунки та форму.

Повітря в грудях на мить застрягло. Серце пропустило удар.

Сукні... Вони висіли в моїй шафі від першого ж дня, відколи Скай перемістив мене в це кляте крило.

Він це спланував. З самого початку.

Він не збирався робити мене гвардійцем. Усі його казки про «допомогу в тіні» були лише димовою завісою. Він готував мене зовсім до іншої ролі.

— Мені здається, Скай вже давно розпланував, яка саме «наречена» влаштує йому найвеселіший відбір, — докинула Єва, примруживши сірі очі.

Я відкрила рот, щоб відрізати, що це божевілля, але не встигла мовити й слова.

Повітря в центрі зали тріснуло і за секунду перед нами з’явилися двоє королів — Скай та Ерідан.

— Аделі! — з важким докором вигукнув Скай, оглядаючи забризкані водою плити, обпалені колони та нас — розпашілих, спітнілих і в тренувальному одязі.

У той самий момент його думки виразно спалахнули в моїй голові:

«Бісове лихо... Ти навіть з королевою мусиш влаштувати поле бою?»

— Що тут відбулося? — зсунувши брови, суворо запитав Ерідан, переводячи погляд із дружини на мене.

Єва лише граційно прибрала мокре пасмо волосся з чола, підійшла до свого чоловіка й легенько торкнулася його грудей:

— Мила бесіда двох леді, хіба не видно, коханий? — промуркотіла вона, а потім додала з ноткою виклику: — На відборі наречених я й не таке влаштовувала.

Ерідан зітхнув, але його погляд пом'якшав.

Єва повільно повернулася до Ская, подивилася на нього з хитрою, отруйною посмішкою й гучно промовила:

— А тобі, Ваша Величність... з такою жінкою варто краще й чіткіше висловлювати свої думки. Бо наступного разу вона знищить не дерев'яний меч, а твій замок.

Портал закрився, забираючи гостей. У залі залишилися тільки ми: пах гару, тиша та моя кипляча лють.