Розділ 5

Кожен крок Ская відгукувався у моєму тілі пронизливим спазмом — кістка всередині точно була пошкоджена. Але я впевнена, що це не перелом. В мене були переломи і не один. 

Дихати все ж могла, отже кілька днів, можливо тиждень і я буду в порядку. Я окинула поглядом коридори, якими він мене ніс. Навколо панувала засліплива, велична розкіш. Високі колони, білосніжний мармур, золоті орнаменти та величезні вікна, крізь які лилося м'яке світло.

Крізь зуби я тихо хмикнула й вицідила прямо йому в шию:

— Намагаєшся таким розкішним палацом приховати щось занадто маленьке, блондинчику?

Скай навіть не здригнувся. Він ішов упевненою, плавною ходою, дивлячись прямо перед собою.

— Я не розумію твоїх слів, — спокійно мовив він своїм низьким, оксамитовим голосом, — але, гадаю, палац справив на тебе враження.

— О так, я просто в захваті, — саркастично шепнула я, міцніше стискаючи губи. — Особливо від сервісу у ваших підземеллях.

Нарешті Скай штовхнув важкі дубові двері й заніс мене до покоїв. Тут панував той самий біло-золотий мінімалізм — величезне ліжко, камін і панорамні вікна з видом на хмари. Король обережно опустив мене на підлогу.

Я утрималася на ногах, спираючись спиною на холодну стіну.

А далі пролунав тихий, глухий звук — Скай зачинив двері.

Він розвернувся, повільно зняв білосніжні рукавички й кинув на мене короткий, наказовий погляд:

— Знімай одяг.

Я застигла. Тіло напружилося, мов натягнута струна. Я не поворухнулася ні на міліметр.

Скай зробив крок у мій бік, його блакитні очі звузилися:

— Я знаю, що ти розумієш мене, — промовив він тихо, але вагомо. — Знімай. Не змушуй мене застосовувати силу.

У моїй голові миттєво спалахнули огидні слова охоронця Каспера, коли той брудними руками рвав на мені куртку: «Хіба у вас не було таких самих намірів щодо неї?!»

Лють гарячою хвилею завилила груди, затьмарюючи біль. Я тут не для того, щоб мною користувалися! В жодному зі світів!

Зберися, Аделі! Ігноруй цей бісовий біль!

Я злегка нахилила голову, відчуваючи, як затремтіли руки, і міцніше стиснула металевий ланцюг кайданів, який досі висів на моїх зап'ястях.

— Без бою навіть не сподівайся, — просичала я.

Я рвонула вперед, замахуючись важким залізом прямо йому в обличчя. Скай зреагував миттєво — його долоня перехопила мої зап'ястя за міліметр від його щоки. Я спробувала вирватися, вдарити його коліном у живіт, але зламане ребро відгукнулося спалахом, від якого з очей бризнули сльози.

Я зашипіла, але не зупинилася, пручаючись із останніх сил. Повітря між нами просто тріщало від іскор і люті.

Скай нахилився до самого мого вуха. Його гарячий подих обпік шкіру:

— Ти лише погіршуєш усе для себе, — шепнув він.

— Пішов ти... — виплюнула я йому в обличчя.

У цей момент я чітко усвідомила одну річ: він не використовує проти мене магію. Він не стискав мої легені, не притискав силою вітру до підлоги. Він діяв лише власними руками, ніби свідомо давав мені шанс, ніби... грався зі мною.

Це розлютило мене ще більше.

Я зробила ривок, викрутила руки й з усієї сили замахнулася кайданами знову. Скай мав усі можливості ухилитися або відбити удар. Але він цього не зробив.

Металевий ланцюг із дзенькотом пройшовся по його вилиці, залишаючи яскраво-червону подряпину. На його гладенькій, божественній шкірі виступила крапля крові.

Він дозволив мені вдарити його…

Скай повільно випростався. Торкнувся пальцем подряпини, подивився на краплю крові й знову звів на мене свій темно-блакитний, хижий погляд.

— Годі вже гратися, загадкова незнайомко... — просичав він.

Він різко смикнув ланцюг кайданів на себе, притягуючи мене впритул. Босими ногами намагалися втиснутися в паркет, але сила в його руках була залізобетонною.

— Та заспокойся ти вже! — втрачаючи терпіння, гримнув він, міцно фіксуючи мої руки. — Я просто хочу зняти ці бісові кайдани й оглянути твою рану!

Я застигла.

Слова застрягли в горлі. Я витріщилася на нього, не вірячи власним вухам.

Скай повільно опустився на одне коліно переді мною, тримаючи мої тремтячі зап'ястя. У цій позі — знизу вгору, з розпатланим золотистим волоссям і краплею крові на щоці — він виглядав бісівськи привабливим.

Він дістав з кишені ключ. Невеличкий клацаючий звук — і важкі металеві браслети, які мучили мене два місяці, із гучним гуркотом упали на підлогу.

Скай злегка посміхнувся — куточками губ, майже непомітно, але неймовірно знущально.

Зараз був момент, щоб завдати удару. Але вирубити його в мене навряд чи вийде… До того ж він точно тримав магію напоготові. Нехай тільки втратить пильність…

Король повільно підвівся з колін.

Тепер ми стояли надто близько один до одного. Настільки близько, що я відчувала тепло його тіла і прискорене серцебиття.

Скай повільно простягнув руку й обережно, але відчутно торкнувся мого підборіддя, змушуючи підвести голову й зустрітися з ним поглядом.

— Ти зараз знімеш це з себе... — тихо, майже пошепки мовив він, не зводячи з мене своїх темних блакитних очей. — А я огляну твою рану. Зрозуміла?

Найголовніше — я розуміла, що він уже давно здогадався, що я вловлюю суть його слів. Гра у «мовний бар'єр» вичерпала себе.

Я лише ледве помітно хитнула головою.

Скай нахмурився, а за мить на його обличчі спалахнуло здогадом те, про що саме я подумала. Його погляд пом'якшав.

— Я лише огляну рану, — запевнив він, карбуючи кожне слово. — Більше жодних дій... Обіцяю.

Його обіцянки звучали аж надто солодко, аби бути правдою. Проте який у мене був вибір? З такими травмами, у чужому світі й зачиненому палаці я просто не виберуся звідси жива.

Але ж ніхто не сказав, що я не спробую…

— А потім ми обговоримо умови твого перебування тут, — додав він, не випускаючи мого підборіддя.

Я злегка схилила голову, торкнулася його долоні й із силою відштовхнула її від свого обличчя. Потім повільно, долаючи опір власного тіла, розстебнула й зняла куртку.