7 (1)

Леандра

Батько завжди стверджував, що таємниця мого дару – єдине, що може мене вберегти. Щойно я розповім про нього, ніколи не почуватимусь в безпеці. Однак, розказавши Йоганнесу, привідкривши дверцята до свого серця, я відчула себе вільною, як жодного дня до того. Ніби зняла тягар.

Тепер навіть від нашийника не було так холодно. Я відчувала себе набагато вільнішою і сподівлась, що надалі це почуття посилюватиметься, а не зникне зовсім, мов ілюзія.

Наступні кілька днів минули спокійно. Ми з Йоганнесом обідали разом, обговорювали те, яким має стати спільне майбутнє Фаргоссу та народів Холодних Гір. Я потонула у документах, до яких раніше батько не підпустив би мене і на гарматний постріл, і добре усвідомлювала, що забагато всього не знаю. Проте я хотіла вчитися, пізнавати нові горизонти, і це допомагало мені триматися на плаву.

Я вірила, що все налагодиться, якщо ми докладемо достатньо зусиль.

Вчора ввечері Йоганнес запропонував прогулянку, і я погодилась, не до кінця розуміючи, що від неї чекати. Магда прийшла до мене допомогти вбратися. Вона вже відновилась від прокляття, яке так зухвало підмішали в воду, і всіма силами намагалась підбадьорити і мене також.

– В палаці пліткують про ваші заручини, – підморгнула служниця, вплітаючи стрічки у моє волосся, сині та червоні, що мали б символізувати поєднання непоєднуваного. А фіолетова між ними – ознака міцного союзу і побажання міцних нащадків.

Як на мене, для фіолетових стрічок було зарано, і я спинила Магду, коли вона спробувала використати їх, та заперечно похитала головою.

– Рано ще, – зауважила спокійно. – Не варто випереджувати час. Поки що ми з Йоганнесом говоримо про союз іншого характеру.

– Але ж…

– Рано, Магдо. Звідки поповзли ці чутки? Про заручини?

– Дівчатам з палацу, що спілкуються з північанами, розповіли солдати. Вони радіють, що король матиме нову дружину і може ще продовжити рід!

Ймовірно, це «вовки», найлояльніші до Йоганнеса – члени його рідного клану. Навряд чи так само радіють Сови, батьківщина Гретте. Та й інші… Скільки кланів мало намір закріпити зв’язки, віддавши Йоганнесу свою доньку або запитавши про заручини маленького Сіверта? А тепер з’явилась я, і все перемішалось, закрутилося.

– Ходять чутки, що король планує оголосити про ваші заручини на великому святі, – продовжила Магда.

Йоганнес поки не згадував про це, але я зробила собі зарубку у думках: обов’язково спитати про плани. Не хочеться дізнатися про власні заручини вже після того, як вони відбудуться.

– Він вам подобається, Ваша Високосте?

– Ох, Магдо. Це в першу чергу політичний союз, ти ж розумієш. Буде шлюб чи ні, все, що я роблю – винятково для нашої країни, не для мене самої, і інакше бути не може.

– Так, звісно, – погодилась вона, – політичний, але ж він чоловік гарний.

– Магдо, не варто про це. Йоганнес щойно втратив дружину. І я б не хотіла пліток. Розкажи краще, як себе почуваєш.

Служниця відмахнулась.

– Добре. Головне, що ви теж прийшли до тями. Хто ж це міг скоїти таке зло і спробувати напасти на спадкоємицю Фаргосського престолу?

Престолу, якого вже нема, країни, що багатьом сусідам здавалась лютим звіром. Фаргосс нависав над багатьма маленькими герцогствами та князівствами, що оточували нас з усіх боків, і поглинав сусідів швидше, ніж ті встигали підняти протест. За правління мого батька країна розширилась в півтора рази за рахунок «добровільних приєднань», і тепер я всерйоз задумувалась над тим, наскільки вони справді були бодай частково добровільними.

Раніше я в батькові так сильно не сумнівалась. Знала, що він буває жорстоким, але думала, що ця жорстокість межуватиме зі справедливістю, що він усвідомлює, яким правитель повинен бути насправді, і ніколи не перетне межі. Тепер же побачила: ніякої межі насправді не існувало зовсім.

…Я відпустила Магду раніше, ніж прийшов Йоганнес, бо не витримувала її запитального погляду, від нього мороз йшов по шкірі. Зрештою, вона романтично чекала на кохання, якого, радше за все, просто не могло бути. Однак я дозволила собі не задумуватися про це надто довго і надто сильно.

Натомість підійшла до вікна і просто дивилась на вкритий снігом Фаргосс.

Естрея зазвичай навіть взимку була доволі теплим містом, та цей рік вирішив бурями звіяти останню нашу надію на перемогу. Там, де північани легко витримували клімат, не зважали на осінь, що виявилась холоднішою, ніж зазвичай, і скористались зимою, як перевагою, ми, південці, зазнавали втрат.

– Про що думаєш?

Я здригнулась. Йоганнес стояв за моєю спиною, а я навіть не чула, коли він встиг відчинити двері і зайти до кімнати.

– Про Фаргосс, – зітхнула я. – Про цю зиму, важку і сувору…

– Хіба це сувора? – щиро здивувався чоловік.

– А хіба ні?

– Ходімо, – він простягнув руку. – Я покажу тобі, що холодна зима може бути красивою. І розкажу трошки про Холодні Гори.