5 (2)

Від його слів мороз пішов по шкірі. Я з зусиллям глитнула і прошепотіла:

– Вони цьому не зрадіють.

– Звісно. Особливо Крижані Сови, клан Гретте, – кивнув Йоганнес. – Проте я не можу дозволити нікому використовувати силу проти мене та моєї нареченої. Влада в Холодних Горах – хистке поняття. Якщо ми розсиплемось на окремі сили, то не втримаємо Фаргосс. Окремо вовки не такі сильні, як всі холодногірці, об’єднані під моєю рукою.

Я мала б навпаки посприяти розбрату і спробувати відновити незалежність своєї країни. Але варто було подумати про це, як я відчувала кігті, що впиваються в шкіру. Гретте нагадувала про обіцянку, яку я так їй і не дала. Перед очима спалахували числа: те, як Холодні Гори виживали, доки батько не давав їм зерна, намагався замучити і ослабити, аби потім здобути нову землю.

Крім того… Йоганнес обіцяв не зачіпати невинних. Я мало бачила, та місто з вікна здавалось спокійним. Естрея жила своїм життям. Люди озиралися, але їх не гнав вперед жах. Вчора, перш ніж потрапити під дію прокляття, я встигла помітити місцеву дітвору, що гасала довкола військових, і ті реготали та, здається, геть не лютували на малечу.

Можливо, діти Півночі і Півдня зможуть вирости разом, як єдине ціле, і це принесе їм щастя. Вони позбудуться розбрату та ворожнечі.

Не факт, що той, хто прийде Білому Вовку на зміну, хотітиме справедливості, а не помсти, і нема гарантій, що я матиму на нового правителя вплив. А я… Так, я єдина донька короля, і мій чоловік стане офіційно королем Фаргоссу і за нашими, південними законами. Проте далеко не кожен південець слухав би свою дружину.

Пальці потягнулись до нашийника. Якби зараз я позбулась цього обмеження, їм довелось би слухати. Ніхто не може сперечатися з жінкою, за якою летять дракони. З жінкою, здатною спалити цілий світ, якщо їй знадобиться.

Батько виховував мене воїтелькою, дарма, що вірив: місце жінки поруч з чоловіком, вона повинна коритися кожному сказаному слову. Мій дар не дозволяв ростити мене покірною та тихою, інакше магія просто розчинилась би в крові.

Дракони не терплять покору та слабкість. Навіть якщо чують твій поклик, все одно не відгукнуться на нього, скільки не клич, якщо в тобі нема сили.

Однак, навіть попри це, тато не планував давати мені релаьну владу. Це все було ілюзією.

– Крижані Сови і не тільки вимагатимуть мого арешту, – зітхнула я. – І я можу їх зрозуміти. Вони мають на це право. Але чому б тобі, Йоганнесе, не задовольнити їх вимогу? Чому ти вважаєш, що не повинен зачинити мене за сімома замками? Я вже в нашийнику, могла б бути не дружиною, а полонянкою.

– І багато здатна змінити в своїй країні полонянка?

– Я зараз говорю не про свою вигоду, – а мала б про неї, однак слова чомусь самі собою зривалися з язика.

– Я не прагну абсолютної влади, лише щастя для свого народу, і вважаю, що ніхто не може бути щасливим, доки йде війна, – відрізав Йоганнес. – Моя задача – припинити це все, і не на короткий період нашої домінацїі, а назавжди, Леандро. Для цього потрібно об’єднувати, а не підкоряти, тримати суперника за руку, а не за горло. Ти не згодна?

– Згодна, – прошепотіла я. – Проте це буде складно.

– Білі Вовки ніколи не шукали простих рішень, – всміхнувся він. – Потрібно покликати твоїх служниць, аби вони підготували тебе до виходу.

– Так. Одна впорається. Що я маю вбрати?

– Сукню, гарну, але не розцяцьковану, ми того не любимо. Щось… Стримане. Королівські прикраси, я знаю, у вас такі є. І діадему. Ти маєш діадему, що позначає твій титул? Або корону? Щось таке?

Я кивнула.

– Добре. Скільки потрібно, щоб ти підготувалась?

Принцесу готували би зі світанку і аж до вечора.

– Години буде достатньо.

– Гаразд, – Йоганнес взяв мене за руку. – Я сподіваюсь, ми все-таки зможемо боротися разом, Леандро, і перемогти. Я не хочу завдавати  тобі болю.

– Я вірю, – довелось докласти надзвичайних зусиль, аби випадково не потягнутися до нашийника, що блокував силу.

Не варто нагадувати йому про ланцюг, на якому мене тримають. Я б теж так вчинила, якби брала полонянку. У Йоганнеса не було вибору, тим паче, після всього, що я накоїла.

…Він справді залишив мене і викликав служницю. Я бралась у оксамитову сукню насиченого синього кольору, сукню не принцеси, а королеви. Дозволила затягнути корсет, але не надто туго, аби могти дихати. Надягнула сапфірові перстні, але замість кольє лишився нашийник на моєму горлі, нехай і схований за оксамитовою стрічкою. І, зрештою, зібрала волосся у складні плетені коси і надягнула діадему спадкоємиці престолу.

Йоганнес уже чекав на мене під дверима. Він теж перевдягнувся, і простий чорний камзол, скроєний майже за південними лекалами, сидів на ньому, мов влитий, додаючи владності. Вітварг буде красивим королем. Народу сподобається.

Я вклала свою руку в його і дозволила провести себе до зали, де раніше на троні сидів мій батько, а зараз був великий стіл і багато крісел довкола нього – зібралась рада. Ми спинились біля входу, і Йоганнес окинув поглядом присутніх.

– Розмістіть друге крісло поруч з моїм, – звелів він, порушуючи важку тишу. – Моя наречена сяде поруч.