5 (1)

Леандра

Всю ніч мене переслідували то холод, то жар. Я провалювалась у пітьму, а потім виринала з неї і мчалась на яскраве світло. Спинялась на кілька секунд, коли бігти ставало вже несила, і, важко сапаючи, намагалась знайти свій орієнтир, але марно.

Коли сон уже майже скінчився, я побачила, як наді мною ширяє сова. Вона була великою, гарною, мала сліпучо-біле пір’я. Не знаю, що керувало мною, я ніколи не вміла ладнати з птахами – на відміну від драконів, вони боялись мене, – але простягнула руку, і сова приземлилась на моє передпліччя, боляче впиваючись в нього кігтями.

– Збережи вовченя, – у неї був мелодійний жіночий голос, і хоч я розуміла кожнісіньке слово, мені здавалось, що говорить сова незнайомою мовою. – Збережи моє вовченя. Я загинула для того, щоб він мав щасливе майбутнє, але хтось має лишитися поруч.

– Гретте?..

Дружина Йоганнеса була з клану Білої Сови, навіть моя південна неосвіченість не заважала це знати, хоч я і не змогла зрозуміти, що вона переді мною на полю бою.

– Я воювала заради вовченяти. Ти заради нього повинна подарувати цій землі мир.

У мене була тисяча запитань, і я хотіла задати їх усі, але не змогла навіть розтулити рот. Сова відштовхнулась від мого передпліччя і злетіла, а я прокинулась з криком на вустах, та сіла на ліжку.

По руці котилися краплинки крові.

Кігті були реальними. Сон чи ні, але дух Гретте, Білої Сови, приходив до мене і намагався передати послання.

Вовченя…

Йоганнес називав так сина. Скоріше за все, Гретте теж мала його на увазі. Вона хотіла, щоб я подбала про дитину? Чи це був просто кошмар? Напевне, жінка не бажала б, аби та, що забрала її життя, навіть наближалась до хлопчика!

Південна жінка не бажала б. Однак Гретте південкою не була, вона жила за іншими законами, отже, по-своєму розуміла і зв’язок між нами. Йоганнес же не називав мене ворогинею, попри все, що сталось. Хоч і нашийник досі не зняв.

Але це правильно. Він поки не знає, що саме я можу без нього, але мій дар значно потужніший, ніж про це говорять документи. Не варто дозволяти відьмі, що володіє особливою силою, розгулювати на свободі  і робити все, що їй заманеться.

Та все ж, від кого я маю захищати вовченя? І чи справді мова про Сіверта?

– Чого ти? – почувся хрипкий голос Йоганнеса. – Чого підскочила? Приснилось щось погане?

Я здригнулась і перевела погляд на чоловіка. Він лежав поруч, сонний та пом’ятий, але, на щастя, вдягнений. Довге світле волосся скуйовдилось, на підборідді легко можна було розгледіти щетину. Король Холодних Гір позіхнув, навіть не намагаючись прикритись долонею, а тоді струснув головою, мов велика тварина, і його крижані очі впилися в мене поглядом.

– Все гаразд?

– Так, – видихнула я.

Дівчина, що прокидається  в одному ліжку з чоловіком! Не братом, не батьком, не з тим, з ким вона вінчалась, а з чоловіком! Нехай навіть він одягнений, але це для Фаргоссу не просто скандально, радше жахливо. Саме так дівчат прирікають на сором. Якщо про це дізнаються…

То нічого не зміниться. Я його полонянка, всі й так вважають, що Йоганнес отримає від мене усе, що забажає. А він навіть не розуміє південних правил, та і не повинен. Зрештою, це моя проблема – і моєї країни, – що у нас все настільки…

Заплутано і складно.

– В тебе кров, – прошепотів Йоганнес, торкаючись моєї пораненої руки. – Звідки це? Навряд чи я вночі кусаюсь…

– Ні, я… Не знаю, – чесно відказала я. – Мені снилась біла сова. Вона сіла на моє передпліччя і подряпала його до крові.

– Дух Гретте. Ти обіцяла їй щось?

– Це важливо? Адже це сон…

– Сни теж мають вагу. То обіцяла?

– Не встигла.

– Добре, – Йоганнес провів долонею по обличчю. – І не обіцяй. Не можна давати духам обіцянки, які потім не стане сили виконати, інакше вони поглинуть твою душу, і ти не зможеш досягнути вічності. Тільки якщо впевнена, що впораєшся з тим, про що тебе просять, можеш ризикнути. Однак Гретте була впертою. Можливо, повернеться ще раз. Зараз, потрібно перемотати руку.

– Ти засинав вовком, – я спробувала змінити тему, не хотіла розмовляти про покійну дружину короля Холодних Гір. – Чому прокинувся людиною?

– Небезпека минула. Ти відновила енергетичне поле і більше не потребувала моєї сили, – пояснив Йоганнес. – Хоча дивно, що ти так легко черпала її.

Не дивно. Я завжди вміла… Ні, про це йому теж поки знати не варто.

– Треба покликати служницю, – провадив далі Йоганнес. – Більше тягнути не можна. Зараз ми вийдемо разом на Раду, і я представлю тебе вже не полоненою, – він осміхнувся, – а своєю майбутньою дружиною.