4 (2)

Леандра стиха застогнала, варто було мені відступити від неї на півкроку. Сила духів, що супроводжувала мене завжди, збунтувалась, вимагаючи знаходитись поруч з нею, тримати за руку, ділитися чарами. Та я все ж відчинив двері.

– Негайно пошліть по лікаря, – звелів я. – Викликайте і місцевого, південця, і когось з наших. І швидко! Принцесі погано. Магдо?

Служниця стрепенулась і подарувала мені погляд, сповнений подиву. Дівчина явно не чекала, що я звернусь до неї на ім’я, що я взагалі знаю, хто вона така, і шок відобразився у рисах обличчя. Але зараз не до того, аби з’ясовувати, наскільки Йоганнес Білий Вовк гарно запам’ятовує всіх, хто оточує його.

– Треба допомогти Леандрі перевдягнутися у сухий одяг. Зможеш?

– Так, Ваша Величносте, – Магда абсолютно недоречно присіла у реверансі, а потім прослизнула всередину, до Леандри.

Я зачинив двері та повернувся до ліжка принцеси спиною. Виходити не став, не в тому вона зараз стані, аби залишати наодинці зі служницею. Жар і шепіт хвороби долинали до мене і досі, поки я стояв, мов прикипівши до підлоги, і витріщався у двері.

– Готово, – нарешті повідомила Магда, і я з полегшенням крутнувся. Перехопив її здивований погляд.

– Щось не так?

– Ні, Ваша Величносте. Просто… Ви не спостерігали за тим, як я перевдягала Її Високість.

– Звісно, не спостерігав. А мусив?

Магда ніяково похитала головою.

– Звісно, ні. Це… благородно з вашого боку. Просто більшість чоловіків дивилася б. Можливо, вони б потім знайшли собі виправдання. Або навіть не намагалися його шукати. Але вони дивилися б, Ваша Величносте, і ніхто не став би на заваді.

– Мені шкода, що тут такі порядки. Проте я маю звичку поважати людей довкола, неважливо, чоловіків чи жінок, – холодно відказав я. – Леандро?..

Принцеса знову відкрила очі. Застогнала ледь чутно і прошепотіла:

– Холодно…

Звісно. Північна лихоманка – жорстока хвороба, підступна. Вона часто підстерігає своїх жертв, аби потім раптово напасти і змусити згоріти за кілька днів або навпаки, перетворитися на шматок криги. Та я все ще не міг зрозуміти, як хвороба зачепила Леандру. Ми у Фаргоссі, та й ніхто, наскільки мені було відомо, не хворів зараз. Можливо, я помиляюсь, і це лише схожі симптоми?

Так чи інакше, Леандрі потрібно було допомогти. Я сів на краєчок ліжка, загорнув її у ковдри, обережно стиснув крижані тонкі дівочі пальці.

– Ти захворіла, – промовив я м’яко, зрозумівши, що принцеса змогла сфокусувати на мені погляд, вирвалась на мить з гарячки. – Напевне, погано стало, коли саме приймала ванну. Я хочу спробувати допомогти. Уже послав за лікарями, але не варто втрачати час. Я не цілитель, проте володію певними… Вміннями, що можуть допомогти. Ти дозволиш?

Леандра повільно схилила голову, погоджуючись.

– Для цього мені доведеться торкатися тебе.

– Гаразд, – хрипко озвалась дівчина. – Я маю бути здоровою. Я потрібна Фаргоссу...

Навіть зараз думає про країну!

Я взяв покривало, що зараз, зібгане, валялось на краю ліжка, та обережно загорнув в нього принцесу. Потім сів на ліжко і підтягнув її до себе, так, аби спиною вона спиралась на мої груди. Стиснув тонкі дівочі пальчики, намагаючись поділитися бодай трішки власним теплом. Леандра лишалась крижаною, вона вся тремтіла, і тільки лоб горів.

Тепер було найскладніше: попрохати духів допомогти тій, кого вони, можливо, ворогом вважають. Я гукнув спочатку пошепки, зовсім тихо, сподіваючись почути примарні голоси, потім трішки гучніше. Магія загуділа довкола, озиваючись на поклик, затанцював під шкірою лід. Сипнуло сиротами, волосся піднялося дибки, ніби я постояв на холодному вітрові.

Здавалось, всередині Леандри повільно розпускала пелюстки велика крижана квітка. Можна було простягнути руку та зірвати її, але це нічого не змінить. Квітка виникне знову, а від неї паморозь розбіжиться усім тілом.

Дивно. Північна лихоманка зазвичай відчувалась інакше. Але я не мав часу розбиратися. Відрізав себе від усього світу, сконцентрувався лише на Леандрі та спробував потягнутись до неї вовчою суттю. Ми, вовки, гарячі, нехай і маємо білу шерсть та бігаємо крижаним лісом. Серця наші швидко б’ються в грудях, а тіла випромінюють жар.

Дівчина трішки розслабилась. Я додав магії, балансуючи на межі перетворення, і намагався віддати їй своє тепло. Ходив по краю, знаючи, що пів кроку вбік може вартувати дуже дорого, що вона раптом і не повернеться до мене – що тоді робити? Зрештою, долоні Леандри потеплішали, вона закрутилась, влаштовуючись зручніше.

Магда видихнула з полегшенням. Не чекаючи чоловіків, взяла відра, певне, хотіла вичерпати воду. Я не звертав уваги. Дівчина встигла один раз вийти з кімнати, а коли повернулась назад з порожнім відром і зачерпнула з балії знов, похитнулась. Я повернувся на звук і встиг помітити  тільки, як служниця падає, непритомна, і по підлозі розплескується вода, аби одразу взятися кригою.