3 (3)

Здається, мій подив був заразним, бо і Йоганнес запитально вигнув брови, не розуміючи, про що я кажу. Від його здивованого, ба, навіть враженого погляду мороз пішов по шкірі.

– Дивовижно, принцесо, – зронив він. – Я не дивуюсь, коли ти не знаєш чогось про нас, але вражений, що ти не відаєш того про себе.

– І що ж я маю відати? – спитала я хрипко.

Йоганнес важко зітхнув, відверто невдоволений, що мусить відповідати на такі питання, а тоді пояснив:

– Близько вісімдесяти років тому ми вже намагалися встановити мир. Тоді правив твій дід, батько короля Нікандро. Мені відомо це з історичних хронік. Звісно, мирились, як завжди, через шлюб. До вас поїхала Ханна Сніжна Пума.

– Сніжна пума? – перепитала я.

– Так. Донька вождя клана Пум, що вміла перекидатися на велику хижу кішку… Наскільки я знаю, ти ще мала застати її, матір свого батька…

– Бабуся Аннет ніколи не згадувала нічого про Північ, – відказала Леандра. – Звісно, я її застала, вона читала мені, маленькій, казки на ніч – казки Фаргоссу. Вона не мала акценту, не виглядала північанкою, вона…

– Не виглядала північанкою? – вигнув брови Йоганнес. – І як же вона виглядала? Пригадай портрети…

Я потягнулась до свого волосся.

Бабуся Аннет була білявою, як і я сама, і мала бліду шкіру. Вуха її не були гострими, однак жила вона довше, ніж мусила людина. Королева-матір, велична і спокійна, вона мала вплив навіть на батька, попри те, що той майже ніколи не слухав жінок і вважав, що наше місце – у вітальнях за вишивкою. Я завжди намагалась наслідувати бабусю, сподівалась, що, як і вона, зможу сконцентрувати в руках ту саму  тиху владу, що здатна проламувати межі між країнами.

Коли вона померла, остання ілюзія нашого союзу з Холодними Горами зруйнувалась. Батько сказав, що більше не хоче мати з ними нічого спільного.

Ходили чутки, що королева-матір померла не через важку хворобу, а тому, що її отруїли. Я певний час навіть думала, що це варвари з гір забрали у мене улюблену бабусю. А тепер дізналась, що вона, виявляється, сама була звідти.

– Вона виступала захисницею мирних домовленостей, так? – пошепки спитала я. – Після її смерті стало особливо погано?

– Так.

– Я пам’ятаю, що бабуся хотіла миру і наполягала на тому, щоб батько послабив умови для торгівлі. Я мало що розуміла в тих розмовах, бо була ж ще дитиною, яку такому не вчили, але впевнена, що вони сперечалися. Проте… Про її походження я не відала.

– Що можна казати про країну, яка від власної принцеси приховує її походження і те, якого роду її бабуся, – скривився Йоганнес. – Руйнує все, навіть пам’ять роду… Ханна Сніжна Пума пожертвувала собою, сподіваючись, що шлюб дарує мир. Та, як ми зрозуміли згодом, з жадобою фаргосських королів ніщо не може впоратися. Сподіваюсь, від неї в тебе набагато більше, ніж у твого батька.

– Я теж на це сподіваюсь, – озвалась я. – Що ж, тепер я знаю про свою північну кров, знаю, чому шкіра моя не смаглява, як у батька, і волосся не чорне, як у матері, – говорити спокійно було важко, горло боляче здавлювало, але я відчайдушно опиралась цьому. – Але походження не має значення. Ми маємо працювати.

Сподівання, що зараз робота допоможе відігнати геть сум, і я нарешті перестану чіплятись за болючі спогади, взяло гору.

– Які зараз справи нагальні?

– Я поговорив з вашими селянами і дізнався, що скоро посівна. Дивно, що ваші полонені радники не знають, коли засівають зерно…

– Можливо, вони радники з чогось іншого, – припустила я, – тому і не відають, як займатися землеробством.

– Хіба про землю не всі мають знати? – здивувався Йоганнес. – Вона ж дає харч і дарує майбутнє.

– Так, але не вона одна.

– Он воно що… – він важко зітхнув. – Що ж, припустимо. У всякому разі, скоро посівна, і я маю знати, які накази віддавати. Скільки знадобиться зерна, щоб прогодувати нас. Я розрахував, ось, – він простягнув мені папери. – Скільки у нас було припасів і приблизна чисельність населення. Що скажеш, знайдеться зерна?

Я подивилась на перелік і спохмурніла.

– Знайдеться. А чи правда, що у вас нічого майже не росте?

– На наших землях? Так, у нас іноді сніг може піти і пізно навесні, навіть стійке зерно не завжди пробивається, – кивнув Йоганнес. – Однак зараз було ліпше. Проте краще не мучити бідну землю, якщо є та, що може дати зерно без зайвої магії.

Я подивилась на числа і згадала, скільки мій батько продавав північанам, казав, що цього їм буде вдосталь. Які ставив обмеження. І що говорив про численність їх населення.

Біль скрутився в грудях, хоч я і не дала йому свободи. Папери, що простягнув мені Йоганнес, підтверджували: король Нікандро намагався заморити Холодні Гори.