2 (2)

Я скрипнув зубами. Сварг Крижана Сова був впливовим головою клана, але найважливіше не це. Моя дружина була його племінницею. Багато років тому мій батько заключив домовленість, два наймогутніших клани, мисливці Вовки і шпигуни Сови об’єдналися через шлюб майбутніх спадкоємців. Ми з Гретте скорилися долі, хоч не мали великого кохання. Сварг сподівався, що Гретте зможе перекидатися на сову, та, попри правильну кров, вона так і не оволоділа цим давно втраченим мистецтвом.

Проте наш син міг успадкувати силу і від батька, і від матері. Моє Вовченя – сильна кров, неважливо, крила він матиме, вовчі ікла чи підкорить собі іншу тотемну тварину. В ньому було майбутнє двох кланів, а тепер уже і всіх Холодних Гір.

Звісно, тепер Сварг хотітиме помсти. Але я знав, що піддаватись не можна, тому спокійно і відкрито витримав його погляд.

– Леандра житиме, –  відповів я.

– Чому?

– Тому що нема причин для страти. Вона билась чесно, і на війні таке трапляється. Люди гинуть. Мені болить, що Гретте, як багатьох наших воїнів, настигла така доля, але я не можу стратити принцесу, яка не порушила закону битви. Вона наша полонянка, це так, але я не перетворюватиму її на показову жертву для залякування.

Це була не єдина новина, яку я мав повідомити Сваргу, але поки що проковтнув слова про майбутнє одруження. Така вість однозначно порадує південців, переконаних, що на них чекає жахлива, рабська доля, але може  сильно обурити мій власний народ.

Потрібен час. Ми маємо звикнути одне до одного, а я – переконатися, що Леандра справді не бажає нам зла.

– Ти слідуватимеш закону, коли мова йде про ту, що забрала життя твоєї дружини? – напирав Сварг. – Ти – король Холодних Гір! Знаєш, як жив Нікандро Третій? Його слово було законом!

– І його закони звели його в могилу, – відрізав я. – Нікандро Третій творив свавілля, він був жорстоким, віроломним, чинив так, як одному йому хотілось, і ніколи не думав про наслідки. Невже такого короля ти бажаєш кланам?

– Ми пішли за тобою, – тиснув Сварг, – тому що були переконані: ти бажаєш добра нашому народові і поведеш нас до успіху. Проте ніякого успіху не буде, якщо ти жалітимеш наших ворогів і даруватимеш їм свою ласку. Невже не тямиш, що зараз кожним своїм кроком і кожною дією ти завдаєш шкоди країні? Не усвідомлюєш, до чого це все призведе?! Люди хочуть, аби принцеса Леандра страждала!

– Невже? Я не думаю, що мої люди прагнуть спостерігати за стражданнями жінки, яка лише боролась за своє. В країні, де майже будь-яка жінка не має права і кроку з дому ступити.

Сварг схопив мене за лікоть і до болю стиснув.

– Йоганнесе, – просичав він, – ти знаєш, що я підтримував твоє рішення про об’єднання. Ти подарував нам зерно, і за це ми всі йшли за тобою. Проте ця відьма повинна закінчити так само, як і її батько, Хіба ти не чув про дар, яким володіє рід фаргосського короля? Ти чекатимеш, поки вона накличе драконів на наші голови?!

– Вона не зробила цього під час бою! – відрубав я. – Отже, не зробить і пізніше, якщо ми заключимо правильну угоду. Я стоятиму на своєму, Сваргу, і не збираюсь розкидатися зараз нашими майбутніми союзниками.

Голова клану Сов відступив і звів кущасті білі брови, люто дивлячись на мене.

– Я б викликав тебе на битву, королю, але ми пролили достатньо крові. Я лише сподіватимусь і проситиму Дух Сови, щоб вони дарували тобі мудрість і обережність, властиву нашому клану.

Він не викликав мене на бій лише тому, що не переміг би. Я набагато молодший і маю сильніше тіло, мені кориться холод. У Сварга не було шансів. Проте це не означало, що він так просто відступиться.

– Тільки пам’ятай, Йоганнесе, що понад усе повинен зберегти свого сина. Якщо Сівертові загрожуватиме небезпека через твоє дурне, необачне рішення, якщо він зустрінеться з люттю драконів, бо ти не спинив ту, що може до них мовити, я тобі ніколи цього не пробачу. Я знайду спосіб позбутись тебе, королю, бо це означатиме, що твоя мудрість і твоє слово нічого не варте. Збережи спадкоємця!

По шкірі продер мороз. Його слова врізались в мою свідомість, і кожне з них відчувалось, як жорстока погроза моєму маленькому синові. Сівертові виповнилось лише чотири зими, він беззахисний, хоч і дуже сміливий хлопчик.

– Якщо хтось посміє зачепити Сіверта, я не зупинюсь ні перед чим у своїй помсті. Але кожен мій ворог має пам’ятати, що не зможе скерувати полум’я моєї помсти, – твердо заявив я. – Бо я знатиму, хто насправді це зробив.

Сварг криво всміхнувся і відступив. Він збіг донизу сходами, залишаючи мене одного, а я втомлено рушив донизу. Розмови спочатку з Леандрою, а тепер і з Крижаною Совою сильно втомили мене, вони вимагали забагато сил та зосередженості.

Спустившись на кухню, я майже нічого не помічав перед собою. Та, коли зібрав нарешті їжу, мало не налетів на тоненьку ельфійку.

– Тату!

Я моргнув кілька разів, нарешті впізнаючи Алекту, мою близьку подругу та союзницю, і розплився в усмішці. На руках у Алекти сидів Сіверт, мій син. Отже, його все-таки призвели у столицю…