2 (1)

Йоганнес

Палац в центрі Естреї тягнувся до неба. Велетенські шпилясті вежі проштрикували хмари. В самому центрі розташовувалась головна, королівська, де Нікандро Третій мав свій кабінет. Більшість веж по колу призначалися для того, щоб наглядати за містом, але дві з них мали житлові кімнати. В одній з таких я і віддав наказ підготувати покої для Леандри. Захистити таке місце просто, втекти з нього – складна задача, хіба що дівчина відростить крила.

Звісно, поки що двері її покоїв міцно запирались на засув, а зовні стояла варта. Ворожа принцеса не може розгулювати безперешкодно замком, що колись належав її батькові, і вільно віддавати накази.

В Холодних Горах політика не така складна. Перемагає найсильніший. Мій тато тримав клан міцно, бо мав достатньо сили. Він передав мені цю відповідальність, і я потом та кров’ю довів, що достойний об’єднати клани під одним прапором і повести вперед.

Однак з Фаргоссом так просто не вийде. Та й не всі клани налаштовані на мир. Знадобиться час, перш ніж Північ і Південь зможуть одне одного прийняти, а до цього я подбаю про те, щоб Леандра не постраждала від випадкового удару ножем чи іншого підлого нападу.

– Я повернуся з їжею, – пообіцяв я, проводячи дівчину всередину. – Ти впораєшся одна, без служниці, принцесо?

Вона мовчки кивнула.

– Не робитимеш дурниць?

– Якби я й хотіла, я лише дівчина у вежі, – Леандра з викликом подивилась мені у вічі. – Які дурниці я можу скоїти? Викликати драконів? Боюсь, це завадить.

Я чув про дар, яким колись володів король Нікандро – вміння керувати свідомістю драконів. Унікальна здібність, майже втрачена сучасними магами… На стороні Півночі був лише один дракон, і навіть його вистачало для того, аби ми втямили, наскільки потужною може виявитися ця зброя. Проте зараз Леандра не могла чарувати.

– Ні, на це ти не здатна, принаймні, не в нашийнику, – похитав головою я, – проте можеш нашкодити собі.

– Ми домовились, – нагадала вона, – про союз. Я не стану собі шкодити. Я можу допомогти своєму народу живою, не мертвою.

– Радий це чути. Я не хочу бути тобі ворогом, принцесо.

– Це було б логічно. Хотіти цього. Хіба ні? Наші країни воювали? – вона гірко всміхнулась. – Я відібрала життя вашої дружини, – Леандра затнулась. – Мені шкода.

– А я переміг твого батька. І мені не шкода.

Нікандро був хворим виродком, потворою, що позбавила Північ спокою. Клани Холодних Гір ніколи не могли похвалитися врожайними полями, тому ми мусили купувати зерно у наших південних союзників. Звісно, бували роки з поганими поставками, та в цілому, до того, як Нікандро сів на трон, все ще відбувалось відносно мирно. Проте король Фаргоссу, самовпевнений завойовник, сказав, що годуватиме лише своїх підданих, і запропонував кланам приєднатися до його територій.

Ми відмовилися. Він підняв ціни на зерно.

Перемовини повторювалися щоп’ять років, доки поставки не обірвалися зовсім. Ми загинули б або ослабли настільки, що завоювати нас вдалося б і з маленьким загоном солдатів, якби не знайшли інших союзників. Та й хто кине Фаргоссу виклик?

Відкрито – ніхто, проте я зміг знайти мага, що допоміг нашим полям розквітнути і давати зерно. Ми перестали залежати від Фаргоссу. Велетенська південна імперія чекала, що ослаблі, знекровлені клани приповзуть до неї благати, але ми не приходили.

І тоді вони напали.

– Нам не варто так часто згадувати про минуле, – зрештою зронив я, відганяючи геть спогад, як фаргосське військо йшло через Перевал, сподіваючись на швидку та легку перемогу. – У всякому разі, це позаду.

– Ви ненавидите мого батька, але кличете мене за дружину. Ні, я зрозуміла, чому, – Леандра похитала головою, – проте мені все ще складно вкласти це в голові.

– Тебе я не ненавиджу, принцесо. Я просто сподіваюсь, що ти подібна на нього характером так само сильно, як і зовні, – зітхнув я.

Нікандро був кремезним, смаглявим чоловіком зі смоляним волоссям. Леандра – тендітна, невисокого зросту, і вона відверто губилась у полегшених жіночих обладунках, зроблених для неї. Світле майже до білизни волосся теж геть не нагадувало про її батька, і шкіра бліда, мов сніг. Я б радше повірив, що вона має північну кров, дарма, що наші жінки більше загартовані холодом та важким життям. Леандра ж виглядала, як типова аристократка.

Якби я не знав, наскільки оманливою буває тендітна зовнішність ельфійок і напівельфійок, в житті б не повірив, що вона справді рушила в бій.

– Мені не шкода, що я вбив твого батька, – повторив я, – проте я сподіваюсь на наш союз. Мені ж не вистачатиме моєї дружини, проте я не тримаю на тебе зла. Це був чесний бій. Ти…

– Я теж не триматиму зла.

– Добре. Я повернусь за кілька годин. Відпочивай.

Я вийшов з вежі, зачинив двері, закрив їх на засув, а коли озирнувся, наштовхнувся на розгніваний погляд одного зі своїх радників, голову клана Сови.

– Її не страчено, – процідив кремезний чоловік. – Принцесу Леандру. Досі. Не страчено. Чому, Йоганнесе? Хіба їх клятий рід мало наробив? Чи ти подаруєш мені ласку виконати вирок власними руками?