1 (3)

Я глитнула.

– Ваша дружина загинула, самі кажете, від моєї руки. А ви…

– Заключаю угоду, зрозумілу нам обом. Ніхто не каже, що шлюб обов’язково має одразу стати справжнім. Або взагалі стати таким коли-небудь. Проте зараз ми оголосимо про угоду і вийдемо звідси разом. Аби південці припинили опір, північани – завоювання, і ми почали жити, як мирна країна, і нормально  пройшли цей рік.

Я важко дихала. Угода, яку він пропонував, мала зміст. Так аристократія Фаргоссу легше прийме Йоганнеса, не пручатиметься проти його нав’язаної влади настільки сильно. З іншого боку, я легітимізую його, загарбника… Однак матиму бодай якийсь вплив і зможу захистити людей.

В голові спалахнула інша думка, ще болючіша. Я називала загарбником Йоганнеса, проте мій батько напав першим. Спочатку холодногірці лише захищалися. Просто у них це вийшло куди успішніше, ніж думав Нікандро Третій.

– Предки проклянуть мене за згоду, – зірвалося вголос з вуст.

Йоганнес запустив очі в світле волосся. Лють спала з його обличчя, і зараз він здавався навіть гарним, якщо відкинути втому.

– Не думаю. Нікандро Третій пропонував мені цей шлюб, як символ нашого об’єднання, коли ми здолали Перевал.

– Що? – я завмерла. – Ні. Ні, це брехня. Батько не міг про таке заговорити. Він же ненавидів вас всім серцем, він навіть…

Я відмовлялась згадувати про наказ, який порушила. Про те, що тато звелів зробити, аби спинити холодногірців. Він хотів, аби я викликала драконів, скориставшись силою предків, а потім змусила їх спалити місто з усіма загарбниками, поки ми відійдемо подалі.

Тоді я не сумнівалась анітрохи. Дракони не обирають, де свої, де чужі. Вони би винищили і наш народ. Можливо, армія відійшла б, а мирні люди? Жінки, діти, старі? Залишилися б там, «аби не дістатись ворогові»? Ось що пропонував тато.

Такою я не буду.

– Я отримав пропозицію про шлюб тричі. В останній велося про те, що я міг би обрати голову одного з центральних кланів замість себе, якщо вважаю наш союз з дружиною непорушним, – сказав Йоганнес спокійно. – Однак зараз я вільний і шукаю об’єднання. Ми прийшли сюди не для того, аби мучити і нищити. Якщо я неприємний тобі, принцесо – хоч себе таким не вважаю, – втішай себе тим, що поки тобі доведеться просто стояти поруч зі мною. Я в тузі за дружиною. Вона була сильною союзницею і опорою для мене.

Отже, шлюб той теж був не з кохання, але бодай стояв на повазі, не як у моєї матері. Що ж, тепер я розуміла, чому Йоганнес не розірвав мене на шматки одразу ж.

– Коли батько робив пропозиції? – спитала я тихо.

– Вперше – коли ми перейшли Перевал. Вдруге – коли захопили порти, що виходять на Криваве Море, і захопили Голки Дракона.

Я ледь зрозуміла, про що йде мова, бо у нас ці місця мали інакше ймення, проте кивнула.

– Втретє – коли ми підійшли до столиці.

Тоді, коли батько просив мене підняти драконів і вимагав знищити всіх, і наших, і чужинців, і навіть частину столиці, спалити під нуль прилеглі села. Я могла не вірити у те, що Йоганнес говорив про можливі заручини як крок до миру, але ж батькові накази чула сама.

– Я не вірю, що він це зробив, – я все ж хапалась за те, що тато був жорстоким, але вірним своїм власним словам. – Наш король, мій батько, показував мені звіти, що робили ваші солдати на завойованих землях. Після такого він не міг шукати миру!

– Ці звіти десь збереглись? Я б хотів вивчити їх. Якщо мені не доклали про злочини, скоєні армією Холодних Гір, я знайду та покараю винних.

– Я не знаю, що ви вже встигли знищити.

– Ці звіти були в палаці? Я наказав не чіпати нічого, ні речі, ні документи, ні людей, більше за необхідне.

Я відвела погляд. Йому ніщо не завадить сказати, що він обшукав все, що міг, і не знайшов жодних свідчень. Зараз влада в руках Йоганнеса.

Він простягнув руку. Я сахнулась, але дарма. Чоловік хотів, ймовірно, торкнутися лише мого ланцюга, натомість його пальці ковзнули по моїй долоні. Руки у короля Холодних Гір були не крижаними, а навпаки, гарячими, і я відчула, як слабке тепло розходиться власною шкірою. Як би не хотіла заперечити і відштовхнути його, цей доторк видався надто приємним для змученої, втомленої мене.

– Я не хочу бунту та спротиву, – прошепотів Йоганнес, нахиляючись до мене ближче. – Не хочу, щоб мені доводилось карати твій народ. Я хочу співпраці. Ти знаєш, де ці документи, принцесо Леандро? Якщо я зніму з тебе кайдани, ти погодишся мирно піти зі мною і показати, де вони повинні бути?

Можливо, без ланцюга, поза межами підвалу, я зможу чаклувати. Зумію зняти нашийник. Застосую магію. Захоплю в полон самого короля.

Або скорюся, але бодай якісь важелі впливу матиму.

– Гаразд, – прошепотіла я зрештою, переконуючи себе, що це не капітуляція, а тільки стратегічний крок, – я все покажу.

– І після цього приймеш рішення про наш союз.

– Так. Після цього.

Якщо не вигадаю нічого кращого.