1 (2)

Від Йоганнесових слів я мало не скрижаніла. Так, в бою буває всяке. Жінки Фаргоссу йшли на війну рідко, а от північанки, здавалось, легко хапалися за зброю. До цієї миті я не знала, що зачепила своєю силою дружину короля Холодних Гір.

– Коли?.. – тихо спитала я, дарма, що, можливо, питати було абсолютно недоречно.

Він випростався і відповів:

– Вона очолювала воїнів, що атакували палац з правого крила, біля Естрейських Білих Руїн. Закляття там випалило всіх. І, наскільки мені відомо, на тій стороні був лише один бойовий маг. Ти, принцесо Леандро.

Я з зусиллям ковтнула слину.

– Це правда. Тож… Якщо не страта, що тоді? Як холодногірці мстять за загибель королев?

Йоганнес струснув світлим волоссям і провів долонею по короткій щетині на підборідді. Він явно сумнівався, що сказати. Я подумки приготувалась до найгіршого. Десь в глибині душі уже зароджувалось почуття провини: у короля, я знала, лишився маленький син, і він втратив матір. Чому Йоганнес взагалі відпустив її в бій? Чому він не спинився, коли батько пропонував мирний договір? Нащо взагалі це все було?

– Ти принцеса, Леандро, – сказав він поволі. – Я – король своєї країни. І, так вже вийшло, тепер і король твоєї. Я хочу твоєї допомоги. Якби ми вирішували справи за законами кланів, я запропонував би тобі стати моєю дружиною.

Крига, що сковувала мене через блокування магії, тріснула, випускаючи назовні дику суміш страху і болю. Я зірвалась на ноги, точніше, спробувала це зробити і мало не впала, надто натягнувши ланцюг. Йоганнес встиг мене спіймати і обережно всадовив назад. Його долоні трохи затрималися на моїх плечах, і чоловік скривився.

– Ти мов шматок криги, – зітхнув він і накинув на мої плечі свій підбитий хутром плащ. Навіть попри нашийник, я відчула, як розтікається в жилах тепло. Здається, річ була трохи зачарована… або просто надзвичайно тепла.

Проте страх і усвідомлення, що він точно не миритися прийшов, не спиняв мене ні на мить.

– Дружиною? – прошепотіла я. – Цікаво ж ваші клани вирішують питання і здружують ворогів. А головне, навіщо? Політичні союзи я ще розумію, а тут який сенс?

– Думаю, донька короля знає, в чому сенс політичних шлюбів.

– Ви нас завоювали. Який сенс миритися і кидати народу союз, наче кістку?

– Тому що народ Фаргоссу ніколи не був нашим особистим ворогом, – відказав Йоганнес. – Це ваші можновладці і керована ними армія зробила з Холодними Горами те, що зробила.

Я й гадки не мала, про що він каже, проте змусила себе спочатку бодай вислухати. Сказати, що не братиму участь у жодних його вигадках, я завжди встигну, зараз потрібно просто почекати. Тим паче, не здивуюсь, якщо король Йоганнес дуже скоро покаже свою справжню жорстоку натуру.

Мені потрібно вижити. Не заради себе, заради народу, якщо лишився ще бодай хтось вірний нашій династії… або хтось, кого я могла б захистити.

– Твій батько, король Нікандро, був рідкісною потворою, – сказав Йоганнес, і я ледь-ледь проковтнула обурення. – Проте він не просто програв, а ще й загинув, і тепер королівство лишилось без свого кривавого очільника. Ми, північани, не прагнемо зла Фаргоссу. Я хочу об’єднати всіх під своїм прапором і укласти союз. Для цього мені потрібен хтось, хто представлятиме вашу сторону.

– Ви не прагнете зла? – випалила я, не втримавшись. – Якщо ви гадаєте, що гори здатні стримати чутки про те, як ви поводились з полоненими чи просто з жінками, то ви помиляєтесь!

– Я не знаю, що тобі наговорили про мене… Але позбав мене від необхідності розпитувати інших південок і перекажи ті самі «чутки», якщо твоя ласка. Чого саме ти боїшся?

– Я вже нічого не боюся, – це було брехнею, але, як правильна принцеса, я витиснула з себе ці горді слова і високо підняла підборіддя. – Але кожна південка знає, що живою і цілою її північани не відпустять. Я терпіти цього не стану. І хай на мені нашийник, того, хто посміє мене скривдити, заберу з собою.

– Хтось з моїх солдат посмів скривдити тебе? Тоді я пошлю вість його сестрам по клану.

– Не знаю. Я прийшла до тями щойно, – знизала плечима я. – І навіть якщо так, то карати одних жінок за те, що чоловіки зробили з іншими – низько.

Йоганнес випростався. В його сумних і водночас лютих очах тепер промайнув ще й подив.

– Здається, я не зовсім розумію ваші південні традиції. Я мав на увазі, якщо хтось посмів зачепити іншу жінку, то його покарають його сестри по клану. Не знаю, Леандро, хто і що розповідав тобі, але у нас ці справи вирішуються саме так. Хто насилля скоїв, йде під суд сестер чи матерів клану постраждалої. Як клану вона не має, його карають сестри і матері його власного клану.

– Якби ж я не чула і не читала доповідей з захоплених сіл! Якщо ви і добріші до своїх, то з чужинками – все однаково! – видихнула я і закрила очі, намагаючись не дивитись на нього. – На що ви перетворите Фаргосс, подумати страшно…

– У страху великі очі, – відказав Йоганнес. – Проте це я тобі і пропоную. Наш з тобою союз. Я назву тебе своєю нареченою, і ми заспокоїмо люд. Столиця нарешті погодиться на співпрацю. Стоячи поруч зі мною, ти зможеш щось змінити. З в’язниці – ніколи. Тобі думати, чи погоджуватись, принцесо.