Епілог

Еліс : 

​Ярмарок Світів вирував, наче живий організм, і цей шум був найсолодшою мелодією, яку я коли-небудь чула. Це вже не були просто намети біля лісу. Це було справжнє містечко, де кам’яні будинки людей перепліталися з дерев’яними арками, прикрашеними різьбленням у формі вовчих лап.

​У центрі площі, де раніше стояв фонтан, тепер височіла Срібна Колона — символ нашої Клятви. На ній були викарбувані імена чотирьох Альф, Генерала Маркуса, мого батька Ганса і... моє.

​— Еліс! — покликала мама Лілі, поправляючи на мені білу сукню з тонкого льону, вишиту срібними нитками. — Ти виглядаєш, як справжня лісова фея. Твій батько пишався б тобою.

​Я посміхнулася, відчуваючи, як теплий вітер грає моїм волоссям. Від сукні пахло лавандою та білим квітом, тим самим, що ріс у Срібному Храмі.

​Кайден: 

​Я стояв біля Срібної Колони, одягнений у просту чорну сорочку, але з важким срібним ланцюгом Альфи на шиї. Поруч зі мною стояли Брон і Вальда. Генерал Маркус прислав свій почесний ескорт, але сам залишився в столиці, щоб стежити за виконанням Угоди.

​— Ти готовий, Верховний Альфо? — запитав Брон, і я бачив, як у його колись похмурих очах світиться гордість.

— Готовий, як ніколи, — відповів я, дивлячись, як Еліс виходить з натовпу.

​Вона йшла, тримаючи в руках татову книгу. Книга більше не була важкою. Її сторінки сяяли м’яким золотим світлом, відбиваючи радість цього дня. Натовп розступався перед нею, і люди схиляли голови в знак поваги, а вовки (в людській подобі) тихо вітали її помахом рук.

​Надя : 

​Ми з Марком бігли попереду Еліс, розсипаючи пелюстки білих квітів на її шляху. На мені була така ж сукня, як у сестри, тільки менша. Марк перетворився на великого сірого вовка, і на його шиї висіла гірлянда з лісових ягід.

​— Марку, швидше! — я смикнула його за вовну. — Вони вже чекають біля Колони!

Я бачила, як Сіль та Іній (вовченята Вальди) грають з сільськими дітьми в піжмурки біля яток із солодощами. Срібний Ярмарок став місцем, де дитячий сміх був гучнішим за будь-який наказ.

​Еліс : 

​Коли я підійшла до Кайдена, він взяв мою руку. Його долоня була гарячою, і я відчула, як через наші пальці проходить знайомий розряд магічної сили. Ми не потребували священника чи судді. Срібна Клятва була свідком нашого союзу.

​Я відкрила фінальну, 16-ту сторінку татової книги. Там, де раніше був лише малюнок мосту, тепер з’явилися золоті літери, які ми написали разом:

​«Любов — це міст, що з’єднує не лише серця, а й світи. Наша Клятва живе там, де ми обираємо бути разом».

​Кайден нахилився і поцілував мене. У цю мить тисячі голосів на ярмарку вибухнули радісним криком. Вовки підняли голови і видали довгий, чистий виття, яке не лякало, а вітало нове життя.

Мама Лілі : 

​Я спостерігала за ними, притискаючи до грудей стару фотографію Ганса. Сльози щастя котилися по моїх щоках. Ганс знав, що Світло переможе Тінь. Його книга, його музика, його донька... вони створили світ, де більше не було страху.

​— Сніжні сльози, свіжі сніжні сльози! — вигукнув хтось біля ятки Вальди. — Купуйте солодощі для молодят!

​Сонце повільно сідало за горизонт, фарбуючи небо в рожеві та золоті кольори. Срібний Ярмарок продовжував гуляти, святкуючи не лише весілля Еліс та Кайдена, а й весілля двох світів, які нарешті знайшли спільний дім.