Розділ 16 . Печатка срібного світанку

Еліс : 

​У Тронній залі запала така тиша, що було чути, як догорають свічки у золотих канделябрах. Король Едвард сидів нерухомо, його обличчя зблідло, а рука, що стискала підлокітник трона, помітно тремтіла. Магія «Пісні Забуття» розвіялася, залишивши по собі лише легкий запах озону та срібний пил на мармурі.

​Я підняла татову книгу. На 16-й сторінці, яка щойно була порожньою, почало проступати зображення: замок у лісі, з'єднаний золотим мостом із вежами столиці.

​— Ваша Величносте, — мій голос звуков спокійно і твердо. — Мій батько, Ганс, знав, що цей день настане. Він знав, що страх — це лише туман, який зникає під сонцем правди. Срібна Клятва — це не виклик вашій владі. Це захист для вашого народу.

​Кайден: 

​Я зробив крок до самого підніжжя трону. Гвардійці не поворухнулися — вони дивилися на Генерала Маркуса, а той стояв, склавши руки на грудях, і в його погляді не було ворожості.

​— Ми не хочемо вашої корони, Едварде, — сказав я, дивлячись прямо в сірі очі Короля. — Вовкам не потрібні золоті стільці. Нам потрібні наші ліси, спокій наших зграй і можливість торгувати на Срібному Ярмарку без страху бути вбитими в спину. Підпишіть Угоду, і ви отримаєте союзників, яких не зможе перемогти жодна армія світу.

​Король Едвард: 

​Я дивився на них і бачив те, чого мені бракувало все життя — справжню єдність. Ця дівчина не боялася мене, бо її серце було сповнене любов'ю до своєї родини та цього звіра. А звір... він мав більше честі, ніж більшість моїх придворних.

​Я повільно підвівся. Генерал Маркус простягнув мені сувій зі Срібною Угодою.

— Лукасе, — покликав я старого скрипаля. — Дай мені своє перо.

​Я поставив королівську печатку на пергаменті. Срібне світло від книги Еліс миттєво перекинулося на сувій, скріплюючи наш договір магією, яку неможливо порушити.

​Надя: 

​Вдома, у нашому «магічному літописі», з'явилися нові малюнки самі собою! Я бачила, як на папері розквітають квіти, а фігурки Еліс та Кайдена стоять поруч із Королем.

— Мамо Лілі, дивись! — я смикнула маму за рукав. — Вони перемогли! Вони повертаються!

​Марк радісно гавкнув і побіг до воріт замку. Я відчула, як вітер приніс запах далекої дороги та перемоги. Наш замок більше не був просто фортецею — він став серцем нового світу.

Еліс : 

​Ми вийшли з палацу під променями справжнього ранкового сонця. Люди на вулицях столиці вже не ховалися. Вони шепотілися, дивлячись на нас, але в їхніх очах був не жах, а цікавість.

​— Ми повертаємося додому? — запитала я Кайдена, вдихаючи свіже повітря.

— Так, Еліс, — він усміхнувся, і в його золотавих очах відбилося небо. — До мами Лілі, до Наді та Марка. На ярмарок, де нас чекають друзі. Наша історія в цій книзі... вона має ще багато порожніх сторінок. І ми напишемо їх разом.