Розділ 5 . Між двома світами

Еліс : 

​Життя в будинку Альфи було схоже на дивний, прекрасний і водночас лякаючий сон. Кожного ранку я прокидалася не від співу птахів біля свого вікна, а від низького виття на скелях, яке тепер не викликало в мене жаху — лише легке тремтіння вдячності. Зграя прийняла мене, принаймні зовні. Вовки розступалися, коли я проходила повз, а Марк часто забігав до мене, приносячи дикі ягоди чи незвичайні камінці.

​Але в грудях дедалі сильніше розросталася туга. Щоразу, коли я дивилася в бік півдня, де за пагорбами диміли димарі мого рідного села, моє серце стискалося. Як там мама? Чи одужала сестра остаточно? Вони напевно думають, що я загинула в пащах звірів.

​Я стояла на балконі, вдихаючи прохолодне гірське повітря, коли відчула за спиною знайоме тепло. Кайден підійшов безшумно, як і завжди. Його руки лягли на перила по обидва боки від мене, фактично замикаючи мене в обіймах. Його підборіддя торкнулося мого плеча.

​— Твій запах змінився, — тихо промовив він, і я відчула, як його гарячий подих лоскоче шкіру. — У ньому більше немає страху, але з’явилася гіркота. Ти сумуєш за ними.

​Я зітхнула, притулившись спиною до його широких грудей.

— Вони моя сім'я, Кайдене. Моя сестра... вона була така слабка, коли я бачила її востаннє. Я не можу просто викреслити їх зі свого життя, навіть якщо тепер моє місце тут, поруч із тобою.

​Кайден мовчав довгий час. Я відчувала, як у ньому борються Альфа, який хоче тримати свою власність під замком, і чоловік, який навчився відчувати мій біль.

— Ти знаєш, що це небезпечно, — нарешті сказав він. — Якщо люди дізнаються, хто ми такі насправді, вони прийдуть зі сріблом і вогнем. Ми століттями бережемо цю таємницю. Одна помилка — і мій ліс перетвориться на попелище.

​— Я буду обережною! — я різко обернулася в його обіймах, дивлячись йому прямо в очі. — Я нічого не скажу про перевертнів. Будь ласка... дозволь мені просто побачити її. Хоча б на мить.

​Кайден примружився, і в його очах промайнув хижий блиск.

— Добре. Ми підемо сьогодні вночі. Але ти не підеш одна. Я буду поруч. І пам'ятай, Еліс: для твоєї сім'ї я не Альфа зграї. Я — той, хто врятував тебе від розбійників у лісі. Якщо ти скажеш зайве... мені доведеться зробити те, що тобі не сподобається.

​Кайден: 

​Я знав, що це помилка. Вести її назад, туди, де пахне людським побутом і слабкістю — це все одно що дати пташці знову відчути смак волі перед тим, як зачинити клітку. Але я не міг виносити її сумного погляду.

​Ми йшли крізь нічний ліс. Я не перекидався у вовка, щоб не лякати її, але мої чуття були загострені до межі. Кожен шелест, кожен рух дрібної тварини змушував мене напружуватися. Бйорн десь там, у темряві, і він тільки й чекає, коли я залишу кордони своєї території.

​Еліс ішла попереду, її кроки були легкими, майже невагомими. Вона була так збуджена можливістю побачити сестру, що, здавалося, зовсім забула про небезпеку. Коли ми наблизилися до околиці села, я схопив її за лікоть, зупиняючи.

​— Послухай мене, — мій голос був жорстким. — Ми зайдемо тихо. Жодного шуму. Ти скажеш, що я багатий мандрівник, який знайшов тебе пораненою і виходив у своєму маєтку в глибині лісу. Ніяких згадок про перевертнів, про вовчу зграю чи Колос Крові. Ти зрозуміла?

​Еліс кивнула, її очі блищали в місячному світлі.

— Хто ти для мене? — запитала вона пошепки.

​Я подивився на маленькі вогні села попереду.

— Я твій покровитель. Чоловік, якому ти зобов'язана життям. І... — я зробив паузу, притягуючи її до себе, — чоловік, який нікому тебе не віддасть. Навіть твоїй родині.

​Ми рушили до її дому. Маленька хатина на краю села виглядала такою крихкою порівняно з моїми кам'яними залами. Я відчував запах хворої дитини, що вже одужувала, і запах старої жінки, яка виплакала всі очі. Мій вовк всередині незадоволено загарчав — йому не подобалося перебувати серед людей.

​Еліс підійшла до вікна і тихо постукала.

— Надю... Надю, це я, — прошепотіла вона.

​Всередині щось упало. Через мить двері відчинилися, і на порозі з'явилася маленька дівчинка з розпатланим волоссям. Її очі розширилися від подиву, а потім наповнилися сльозами.

— Еліс? Ти жива?

​Еліс кинулася до неї, і я залишився стояти в тіні, на самому краї світла, що падало з дверей. Я бачив їхні обійми, чув їхні схлипи, і в мені боролися два почуття: розчулення від їхньої зустрічі та шалені ревнощі. Бо тепер я мав ділитися її увагою з кимось ще.

​Я зробив крок із тіні, і маленька Надя миттєво замовкла, злякано дивлячись на мою високу постать.

— А хто це, Еліс? — прошепотіла дитина, ховаючись за спідницю сестри.

​Еліс озирнулася на мене, і в її погляді була благальна німа просьба. Я завмер, чекаючи, що вона скаже. Від цього залежало все: і наше майбутнє, і безпека моєї зграї.

Еліс : 

​Надя дивилася на Кайдена, не кліпаючи. У її великих очах, які ще нещодавно були повні сліз радості, тепер застиг дитячий, первісний страх. Я відчула, як напруга Кайдена передається мені через його руку, яку він усе ще тримав на моїй талії. Його присутність у цій маленькій хатині здавалася чимось нереальним — наче гірський пік спробували втиснути під низьку солом'яну стріху.

​— Це... це пан Кайден, — мій голос ледь помітно тремтів, коли я вигадувала брехню на ходу. — Пам'ятаєш, я казала, що в лісі бувають розбійники? Вони напали на мене, але Кайден проїжджав повз зі своїми людьми. Він врятував мене і забрав у свій маєток, щоб я могла одужати.

​Надя перевела погляд на його багате вбрання, на шкіряні ремені та важке хутро.

— У вас такий великий шрам на обличчі, — прошепотіла вона, виходячи з-за моєї спідниці. — Це вас розбійники так?

​Кайден повільно опустився на одне коліно, щоб бути на одному рівні з дитиною. Це був небезпечний момент. Я знала, що його звір зараз збуджений запахом людського житла, який він ненавидів. Його очі в тьмяному світлі свічки здавалися надто яскравими, майже золотими.