18

Якийсь час після того, як дівчина вискочила з вітальні, у кімнаті стояла тиша. Схоже, ніхто з присутніх не очікував такої реакції.

Першим прокинувся Солус і залпом осушив свій келих. Навіть і не поморщився. До пряного нектару з рубінової шепотухи він звик з молодості. Цей тонізуючий і злегка хмільний напій виробляли в льохах Теравіроса і по праву вважали одним з його надбань. Щоправда, Найтірі не оцінила його належним чином. Та й друга дівчина, імені якої він так і не запам'ятав, лише злегка пригубила напій, і смішно незадоволено зморщивши акуратний носик, відставила келих убік.

За Солусом пожвавився і Мітус. Ще кілька секунд він прислухався до поспішних кроків і дивився на брата, немов вичікуючи - піде за нею, чи не піде. Так і не дочекавшись від Солуса жодних дій, клацнув у повітрі пальцями. Іскра, що спалахнула на їхніх кінчиках, швидко перетворилася на невагоме блискуче павутиння і вислизнула через відчинене вікно.

- Будь ласка, - відповів він на вдячний кивок Солуса.

- Ви хочете її знерухомити? - перемагаючи страх, запитала Ініміс. Незважаючи на те, що ці чоловіки все-таки надали їй воістину неоціненну послугу, вони вселяли їй серйозні побоювання. Ще б пак, саме від цих владних, зухвалих чоловіків зараз залежало їхнє з Найтірі життя.

- Ні, звісно, - здивовано відгукнувся Мітус. - Просто запечатав усі входи й виходи навколо замку. Далі саду твоя подруга не втече.

Дівчина глибоко зітхнула, чи то від полегшення, чи то наважуючись на наступні слова.

- Послухайте, шановний... еммм... драг...

- Солус, - представився "драг". - А ти?

- Ініміс, - церемонно представляючись, кивнула головою дівчина. - Я вдячна Вам за допомогу. Ви врятували мене, і навіть не уявляєте наскільки це важливо для мене. Але розумієте, буде не правильно, якщо за мій порятунок розплачуватиметься своєю магією Найтірі.

- Ось як?

- Так, так. Найті сказала, що її магія припала Вам до смаку...

Ініміс здивовано покосилася на Мітуса, який поперхнувся шепотухою, а потім продовжила:

- Але в моїх жилах тече набагато більше магії. Це не помітно зі сторони. Але Ви не сумнівайтеся, я не брешу. Просто з самого дитинства бабуся вчила мене ховати і приховувати мої можливості. І буде справедливо, якщо Ви відпустите Найтірі, а замість цього вип'єте мою силу, а не її.

Солус ошелешено мовчав. А потім встав, мовчки загорнув у серветку кошик із фруктами, влаштував зверху тарілку з м'ясними рулетами, прихопив графин із шепотухою і попрямував до дверей.

- Солусе, час спливає, - віддихавшись від чергового нападу сміху, прокричав йому вслід брат. - Сто світанків, пам'ятаєш?

Щойно за Солусом зачинилися двері, він повернувся до дівчини, яка розгублено дивилася на зачинені двері.

- Я сказала щось не те?

- Ви навіть не уявляєте, наскільки це "не те". Давайте, будемо вечеряти, мила Ініміс.

Він галантно пропонував дівчині то одну страву, то іншу. Не забував підливати в келих солодкий нектар. А коли переконався, що дівчина відчула себе в його присутності більш невимушено, ніби між іншим запитав:

- А що це за історія з твоїм небажаним нареченим?

Дівчина тут же напружилася. Але, не побачивши в очах Мітуса ні глузування, ні знущання, трохи подумавши, розповіла йому все, що знала.

І зворушливу історію про її батьків. І про дядька, який несподівано з'явився і проголосив себе її опікуном. І про похмурого нареченого, який навіював на оточуючих жах.

- Розумієте, таке враження, що він не той, ким хоче здаватися. На перший погляд здається, що він молодий, але від нього віє тліном. Розумієте? Наче вмираючий дідуган маску молодика на себе натягнув.

- Може, йому просто важливо було сподобатися тобі? Що поганого в тому, що навіть якщо він у дещо похилому віці, але зможе забезпечити тебе і твоїх дітей? Сукні, коштовності, шуби ще ніхто не відміняв. Здається, ви з твоєю літньою родичкою не купалися в розкоші?

Ініміс відсахнулася при цих словах, ніби їй хтось дзвінкого ляпаса відважив. А потім випросталася, гордо розправила плечі. Чи то від хмільного напою, чи то від гніву, що охопив її, на вилицях запалилися дві червоні плями. Очі люто виблискували, кулачки були стиснуті, немов вона готова була кинутися в бійку.

- Моєї думки... ніхто... не запитав, - карбуючи кожне слово, буквально виплюнула вона...-  І передайте своєму драгу: якщо він вважає себе порядною людиною, то залишить Найтірі в спокої. Він допоміг мені, мені й розплачуватися.

- Тобі допоміг я, а не він, - повільно протягнув Мітус, пильно оглядаючи дівчину з голови до п'ят.

Гордо задерши ніс, вона вийшла з вітальні, не забувши при цьому голосно грюкнути дверима.

Старий Оллі негайно опинився біля столу. Він з'явився так швидко, що здавалося, що він і зовсім не покидав цю кімнату.

- Здається, вона клацнула мене по носі. Як вона мене, Оллі, - захоплено мружився в усмішці Мітус.

- Не просто клацнула, повелителю. І, до речі, по заслузі.

- Ти, звісно ж, підслуховував, - чи то запитав, чи то констатував факт Мітус.