17

Цей ранок був просто феєричним. У голові досі стояв дзвін від відкриттів і потрясінь. Найголовнішим із них було те, що драг виявився саме тим чоловіком, якого я зустріла на скелі. На жаль, а можливо, і на щастя, моя зустріч із ним того, вже такого далекого ранку згадувалася лише уривками.

Але ось події сьогоднішнього дня здавалися занадто гострими і неймовірними.

Я абсолютно точно пам'ятаю свій розпач, коли зрозуміла, що світанок уже настав, а проблема Ініміс так і не вирішена. А потім був поцілунок. Такий несподіваний, і такий... чуттєвий. Якось надто вже неадекватно я на нього відреагувала. Маю на увазі - на поцілунок, звісно.

Немов намагаючись перевірити свої відчуття, я доторкнулася тремтячими пальцями до своїх губ.

Здавалося, я й досі пам'ятаю чужий подих, що опалив їх. А потім ніжний до них дотик, який так не в'язався з похмурим, укритим темрявою обличчям. Найменше я чекала цього ранку такого "спілкування", і вже тим більше не очікувала від себе такої реакції. Здавалося, досі в животі не розсмоктався томливий вакуум, і ноги підкошуються, і в горлі застряг гарячий клубок і пече нестерпно, а серце продовжує стукати так часто й голосно, що я майже нічого іншого не чую.

Варто було його губам до мене доторкнутися, як я одразу ж забула, навіщо прийшла до нього.

А потім я побачила його обличчя. І мало не померла від страху. Адже це був він! І я анітрохи не сумнівалася, що драг теж мене впізнав, ось тільки набагато раніше. У той момент я думала про що завгодно, тільки не про Ініміс! Я подумала, що ось вона, розплата і за моє гостре коліно, і за поспішну втечу, і за вкрадену магію. У той момент я анітрохи не сумнівалася, що цей чоловік понад усе на світі бажає помститися мені, розтоптати і знищити за все, що я з ним скоїла. Там, на скелі, він був абсолютно здоровий і сповнений сил. Те, який він має вигляд зараз, імовірно справа моїх рук. А він ще, якщо тільки я нічого не наплутала, намагався взяти мене за дружину! А я йому так карколомно віддячила...

А потім він, розлючений і злий, потягнув мене геть зі свого кабінету. І я, розчавлена відкриттям, покірно пішла за ним, не сумніваючись у швидкій розправі. Чомусь я була абсолютно впевнена в тому, що світ чоловіків жорстокий і безжалісний. І що найголовніше, ця впевненість йшла з мого минулого. Того самого, яке я так і не могла згадати.

Так може, в цьому вся й проблема? Я зіткнулася у своєму минулому з жорстокістю чоловіка і розсудливо вирішила забути про це? Я мимоволі прикрила руками свій живіт, потай радіючи, що мене зараз ніхто не бачить. І цілком можливо, що виною тому був саме цей драг. Він був у моєму минулому? Чи не був? Не міг же він, побачивши мене лише один раз, зажадати взяти мене за дружину? Гадаю, не міг. Кохання з першого погляду - це прекрасно, але якось надто вже казково і ванільно.

А потім були ще одні двері. Я очікувала побачити за ними все, що завгодно. Але тільки не Ініміс. Злу, розлючену, немов богиня війни. Але таку красиву, живу і абсолютно неушкоджену.

Він усе-таки врятував її від мерзенного нареченого. Незважаючи ні на що.

І ось тепер я зовсім не розуміла, чого чекати далі. Губи все ще палали від поцілунків, розпирало від полегшення від того, що Ініміс тепер у безпеці, а всередині панували порожнеча і відчуття наближення чогось такого, трохи моторошного і зовсім мені не знайомого.

От зараз би змахнути рукою, і згадати все. Усе, що було до того ранку на скелі. Як шкода, що власна пам'ять мовчить і не збирається полегшувати мені життя. Гіркий схлип грудкою застряг у мене в горлі. Ридання ось-ось готові були вирватися назовні.

Мені так відчайдушно стало шкода саму себе. Шкода, що немає нікого поруч, до кого я могла б притулитися до грудей, вдихнути рідний, знайомий запах і виплеснути біль, що накопичився, - всі образи й прикрощі до останньої краплі. Відчути, що для когось ти цінний, що за тебе хвилюються. Не засудять, не кинуться карати, повчати і пояснювати, яка ти не права, а просто приймуть такою, яка є - з усіма невдачами, помилками і жахами.

Інні, яка заснула поруч зі мною, схлипнула уві сні і покликала свою бабусю... Але ж я не те, що рідної душі поруч не маю, я навіть імені свого не пам'ятаю. І ось тут я не витримала, схопила одну з подушок і, уткнувшись у неї обличчям, заридала...

Я прокинулася від того, що почула плескіт води, тихі голоси. Усвідомлення того, що я перебуваю в лігві драга, прийшло миттєво. Я схопилася так поспішно, що злякала дівчину, яка наливала в цей час у білосніжну ванну гарячу воду.

- Ох, вибачте, пані. Я не хотіла Вас лякати, - пролепетала дівчина, переводячи сполоханий погляд з мене на Ініміс, яка сонно терла очі.

З того, що лілове світило вже сховалося за кронами дерев, я зрозуміла, що проспала майже весь день. Як легковажно було з мого боку так розслаблятися в будинку драга.

- Уже вечір, - констатувала факт Іні. У її голосі мені здалася посмішка і я з подивом подивилася на неї... - Та ніхто за нами так і не прийшов. Невже всі неприємності вже позаду?

Подруга виглядала по-справжньому щасливою, чого не можна було сказати про мене. Мої ж неприємності тільки починалися. Я не встигла заперечити їй, як двері в кімнату відчинилися і увійшов уже знайомий мені старий. З першого погляду його обличчя здавалося незворушним, але очі виблискували просто-таки пустотливою цікавістю. Здавалося, що ще трохи, і він стане потирати долоні від задоволення.