10

У замку пахло вогкістю і запустінням. Ледь помітними тінями то тут, то там миготіли заклопотані служниці, поспіхом зриваючи з меблів припорошені чохли, відчиняючи для провітрювання високі стулки вікон. Надто вже несподіваною була поява гостя в цих краях.

Солус раз у раз ловив на собі їхні цікаві погляди. Його зовнішність неабияк  лякала місцевих жінок і відштовхувала. Судячи з усього, в понівеченому чоловікові ніхто так і не запідозрив свого повелителя. А вірний Оллі не поспішав вносити ясність в розуми слуг. Це навіть і на краще. Можливо, їм із братом вдасться приховати нещастя, що сталося з ним. А в нього буде трохи більше часу, щоб знайти дівчину, яка втекла, і все виправити.

Солуса дуже втомив переліт. Та до того ж, давалися взнаки безсонна ніч і отримані ним у бою каліцтва. Він усе ще почувався слабким і розбитим. Нога відмовлялася слухатися і волочилася, човгаючи мармуровою підлогою. У дитинстві вони з Мітусом обожнювали пустувати й бешкетувати, ковзаючи темним каменем з одного кінця величезного залу в інший. Нині ж гладка поверхня напружувала його, змушуючи витрачати й без того замалі сили на елементарне підтримання рівноваги.

Здавалося, він цілу вічність добирався до широких сходів, що ведуть на верхні поверхи. Не менше сил і часу йому доведеться витратити, щоб дійти до однієї зі спалень, що розташовувалася на третьому поверсі. Нога, що волочилася, залишала серед пилу жалюгідний слід і здіймала в повітря цілий рій порошинок. Він не морщився від відрази тільки тому, що тоді рана на обличчі спалахувала різким болем від кожного руху м'язів. Будь то просто посмішка, чи ледь вловима гримаса.

У будь-який інший час ці кілька десятків сходинок він подолав би за лічені секунди. Нині ж на це було потрібно набагато більше часу й зусиль.

Але ось, нарешті, і двері його спальні. Він відчинив їх тихо, ніби боявся злякати далекі спогади. Солус не був у цій спальні, та й у самому замку відтоді, як зійшов на престол. Як дивно. Весь цей час він навіть і не згадував про старовинний будинок. А зараз щось таке невловиме стиснуло його холоднокровне серце, немов знову зустрів давно втраченого друга.

Літня служниця зі збитою набік хусткою якраз закінчувала перестилати ліжко. Почувши кроки, вона обернулася. І тут же, злякано скрикнувши, випустила з рук подушку і стрімголов вискочила з покоїв.

Дивна реакція жінки спантеличила Солуса. Вона що ж, ніколи не бачила пораненого воїна? Але щойно він підійшов до високого дзеркала і подивився на своє відображення, то жахнувся. Мало того, що рана, що розтинає вилицю від самої скроні і до тріпотливого крилами носа запалилася, так на скронях його яскравим пір'ям виділилися сиві пасма. Глибоко запалі очі гнівно виблискували з-під насуплених брів, що здавалися вугільно-чорними на блідому обличчі. Замість владного, молодого і красивого чоловіка з дзеркала на Солуса дивився пошарпаний життям майже старець.

Він мимоволі підняв долоню до обличчя і провів пальцями по щоці. Ні, зморшок на його обличчі все ще не було. Але здавалося, що шкіра була так туго натягнута на черепі, що високі видатні вилиці і квадратне підборіддя потворно випирали і надавали йому досить зловісного вигляду. А додати до того ще довгий, з горбинкою ніс і чорні, бездонні очі, то й зовсім схожий на лиходія з казок.

Ндаааа. Солус сам собі зізнався, що якщо вже йому не вдалося під час першої зустрічі підкорити дівчину, то з таким обличчям це стає тим більше майже нездійсненним.

Від похмурих думок його відволікла поява його вірного слуги. Він поважно крокував попереду кількох міцних мужичків, що несли величезні відра з гарячою водою.

Не піднімаючи на нього очей, чоловіки швидко наповнили водою білосніжну ванну, що стояла на ніжках у вигляді дракона тут же, біля вікна, і поспішно вийшли з його покоїв.

Залишився тільки Оллі. Він щось там чаклував над водою, тихо промовляючи тільки йому відомі слова, кинув у воду дрібку трави, що терпко пахли. Голосно булькнувши, опустився на дно темний камінь розміром із голубине яйце. І додавши у воду ще трохи магічного сяйва, Оллі задоволено повернувся до господаря.

- Ця ванна додасть вам сил, повелителю. А там і до обіду не далеко.

- Що ж буде на обід, Оллі?

- Як що? Їжа, звісно ж.

А потім подумав та додав:

- Гадаю, ви прийняли правильне рішення, вирушивши саме сюди. Тут ви швидше підете на поправку. В батьківському домі, як відомо, навіть стіни лікують. А якщо ви згадаєте, де захований родовий вівтар, то потроху й силу свою магічну повернете.

- Силу свою я поверну іншим способом, Оллі. Але за турботу дякую. І ти, звісно ж, маєш рацію, скупатися і потім відпочити мені не завадить.

Солус, не поспішаючи, роздягнувся і анітрохи не соромлячись своєї наготи, забрався у ванну. Він ледь не застогнав від задоволення і дивної легкості, яка разом із жаром ввібралася в його кров.

Оллі тільки ледь помітно посміхнувся і вийшов зі спальні, залишивши господаря насолоджуватися чарівною купіллю.

У якийсь момент Солус навіть задрімав, настільки розслаблюючою виявилася приготована для нього ванна. Вода, що швидко остигала, остуджувала жар і заспокоювала запалене тіло. Поклавши голову і руки на бортики, він намагався не ворушитися, щоб не ятрити свої рани.

Він і сам не міг до пуття зрозуміти, що ж саме його турбувало більше - пошкоджене стегно чи руни на грудях, що палали вогнем. Ті самі шлюбні руни, які спалахнули на його тілі в ту мить, як руда бестія прийняла його силу. А потім що є сили засадила гостре коліно, цілячись йому в пах. Якби в останню мить він не сіпнувся, то, мабуть, мав би на одне каліцтво більше.