2

Здавалося б, усе йшло добре. Солус Вір щойно розім’яв кістки на полі бою, водночас виручив своїх давніх суперників. Та що там, виручив! Він просто врятував Доміторам і їхній судженій життя. І тепер вони із суперників перетворилися на його боржників. Що із цією новиною робити далі, Солус ще не знав. Не до того було.

Бо наступна звістка ледь не зупинила його серце. Він і сам не підозрював, що слова дівчини Доміторів, яка перебувала в трансі, так на нього подіють. Саме вона, розплющивши на мить затуманені очі, прошепотіла:

— Вона прокинулася…

Його приспана красуня прокинулася! Прокинулася від багаторічного сну, а його при цьому поруч не було.

Він так поспішав, сідлаючи свого дракона, що навіть не попрощався зі своїми новими союзниками. Не змив зі свого обличчя і тіла кров повалених ворогів. Він так поспішав, що безжально квапив дракона, який вибивався з останніх сил.

Але він встиг! З висоти пташиного польоту він побачив уламки саркофага, які, здавалося, виблискували сріблом на майже чорній поверхні скелі. А поруч розгублено метушилася витончена фігурка дівчини, яка ще недавно спочивала в тому саркофазі.

Встиг! Солус, навіть, засміявся від полегшення.

Уся іронія була в тому, що вінне знав її імені, до пуття і не уявляв, який вона має вигляд… наживо. Сплячою вона була схожа йому на блідолицю порцелянову лялечку з просвічуваними жилками на тонкій, майже прозорій шкірі.

Він подався вперед, зсунувшись до самої шиї дракона, так йому не терпілося розглянути її.

Давши дракону команду знижуватися, Солус у нетерпінні стиснув боки свого бойового друга, що тремтіли від напруги.

— Господарю, — благав дракон, — час печеру пошукати. Яйце… Моє дитинча…

— Почекай, Тантум. Потерпи. Бачиш, не до цього мені. Розберуся з дівчиськом, і пошукаємо тобі зручне гніздо.

Ось уже кілька тижнів Тантум твердив господареві про те, що йому, дракону, час подумати про своє крилате потомство.

Але чоловікові було не до проблем дракона. Він щойно зрозумів, що дівчина помітила монстра, який наближається, і на нетвердих ногах намагається втекти.

— Дурненька, — з ніжністю прошепотів Солус і заскреготів зубами, побачивши, як вона впала, спіткнувшись, на карачки.

Потрібно поквапитися, поки вона не скрутила собі шию. Солус і сам не зміг би пояснити, що саме так заворожувало його в тій, до якої він жодного разу не торкався, чийого голосу він жодного разу не чув.

Не дочекавшись, коли дракон торкнеться лапами скелі, Солус зістрибнув і всього за кілька кроків наздогнав дівчину, яка намагалася втекти. Він обхопив її за талію за мить до того, як вона мала впасти на землю. Притиснувши до себе кволе тільце, він прислухався до її хрипкого дихання, дивлячись згори донизу на копицю волосся кольору темної міді. Він усе відтягував і відтягував той момент, коли поверне її до себе обличчям і подивиться в її очі. Напевно, зелені. У всіх рудих дівчат зелені очі…

Чому зволікав, і сам не знав. Ця боязкість перед неминучим узялася зовсім не зрозуміло звідки. Він ніколи не зважав ні на почуття, ні на надії жінок, які зігрівали його ліжко. Він навіть і не замислювався, звідки вони з’являлися в його житті, і куди зникали й поготів. Досі жодна жінка не зачепила його серця, не оселилася в його думках.

То чому ж він зараз так хвилюється?

Розлютившись на свою слабкість, він одним різким рухом розвернув дівчину до себе обличчям.

І все… Ось воно і сталося.

Рішення визріло в голові тієї самої миті, як він глянув у її очі відтінку грозового неба. Темні, як скелі, що оточували їх. З неясними, немов далекі блискавки, фіолетовими спалахами.

Занесена з каменем рука зовсім не вразила його. Навіть навпаки, розвеселила. Вона ще намагається чинити опір? Смішна! І смілива.

Він бурмотів їй якісь дурниці, навіть не вдумуючись у сенс своїх слів. І тонув. Безнадійно тонув у нових, абсолютно незвіданих ним почуттях, що піднімалися з таких глибин, про які він навіть і уявлення не мав.

Заповітні слова зірвалися з губ перш, ніж він встиг обміркувати свій вчинок.

— Моє життя — твоє життя. Моя сила — твоя сила. Ти приймеш мою силу?

Священні слова вимовлено. Серце ухвалило рішення перш, ніж оцінив те, що сталося, його мозок.

А потім дівчина здивувала його.

Почувши його слова, вона явно здивувалася. Потім здивовано насупилася.

Солуса це анітрохи не стурбувало. Ну хто може відмовити йому, повелителю третини земель квітучої Ісиди? Могутньому воїну в повному розквіті сил, який підкорив своїй волі найстрашнішого й найсильнішого дракона?

Коли очі дівчини на мить наче вкрилися серпанком, ніби вона раптом полетіла думками у світ, доступний тільки їй одній, Солус повторив священні слова.

Хіба мало, раптом від захвату вона не повірила почутому?

А потім різкий, і зовсім несподіваний спалах люті змусив її погляд плавитися від ненависті.

А ось це вже було несподівано.

Але на цьому сюрпризи не закінчилися. Гуркіт каміння, що падало, і ревіння Тантума, сповнене страху й розгубленості, на мить відволікло Солуса від його дівчини.

Поки він, перебуваючи в небувалій розгубленості, дивився на величезного дракона, який, немов незграбна квочка нісся за щойно знесеним яйцем, що котилося з гори, дівчина знову, м’яко кажучи, здивувала його. Гостре коліно підступно встромилося в саме осереддя його палаючого бажання.

Пекельний біль скрутив його, коли, немов насміхаючись, чортівка карбувала слова клятви:

— Я… Приймаю… Твою силу…

— Як же боляче! Зловлю, перекину через коліно і відшльопаю так, що тугі сіднички-булочки ще довго горітимуть вогнем, — кипів у обуренні Солус. Але на ділі навіть слова не зміг із себе витиснути, а тільки хрипів через щільно стиснуті зуби.

А потім думки вивітрилися з його голови, коли зрозумів, що вона просто тікає від нього. Чоловік усе ніяк не міг повірити в те, що таке в принципі могло статися.