16

Мірабель дивилася байдужим холодним поглядом в нікуди. Складалося враження - її абсолютно не цікавить все, що відбувається довкола. За мить вона вже лежала на руках Ейнара, який турботливо пригортав до себе найцінніший скарб, що колись тримав.

- Негайно поклич лікаря у мої покої.

Не вагаючись, поспішив у свої апартаменти. Не думав, що ніч у темниці приведе до такого стану. Невже це він винен? Серце стискалося від болю. Зараз, дівчина нагадувала покірну порцелянову ляльку. Увірвався у покої та обережно поклав дівчину на ліжко. Вона, наче отямившись від сну прохрипіла:

- Води.

Ейнар блискавкою кинувся до графина та налив  у склянку прозору рідину. Мірабель трохи підтягнулася на ліктях і випила воду зі стакана який тримав чоловік. Він поїв її як малу дитину, з хвилюванням спостерігав за кожним рухом. Дівчина знесилено впала на подушку та обійняла себе руками:

- Я замерзла.

Ідіот. Який же він дурний. Зовсім забув, що люди чутливі до температури. Не зауважив, що вночі герцогиня промокла до нитки, сукня не зігрівала, а атмосфера темниці остаточно погіршила її здоров'я. Учора вона тулилася до нього, шукала теплого прихистку під його крилами, тремтіла, а він вважав, що дівчина як завжди просто боїться. Метнувся до коридору та наказав:

- Розпаліть у покоях камін. Принесіть гарячого чаю.

Повернувся до неї та дбайливо закутував Мірабель у всі ковдри які були у кімнаті. У свої долоні взяв її крижані руки та дбайливо дмухнув на них теплим повітрям.

- Потерпи трохи, зараз зігрієшся.

Дівчина мовчала. Напевно проклинає його, цей погляд повний докору промовистіший за неї. Поки слуги розпалювали камін, Ейнар не відпускав її долоні. Тішився, що хоч не вириває їх від нього. Думка про те, що у неї просто немає сил для опору неприємно шкрябнула душу. Це ж він довів її до такого стану. Дозволив гніву затулити собі очі, піддався імпульсу, хотів покарати непокірне дівча, навчити смиренності та посіяти хоч крихту вдячності. Так, смиренності в її поведінці він досягнув, проте зараз це не радувало. Ніжно провів долонею по її обличчю, яке було гарячим наче сонце. Вона палала так, немов у її тілі горить вогонь.

Нарешті прийшов цілитель. Молодий чоловік зі світлою бородою та вусами почав огляд. Мовчки дістав зі своєї торбинки, яку завжди носив із собою, флакон з яскравою рожевою рідиною.

- У неї просто піднялася температура, нічого страшного. Ось, хай вип`є три краплі. Для людини цього має вистачити. Сподіваюся ввечері їй покращає.

- Сподіваєшся? – Ейнар вибухнув люттю. – Мені не потрібні твої сподівання, якщо з нею щось станеться відповіси своєю головою.

Принц ладен був придушити цього щура власними руками. Він довірив йому найцінніше, а цей блазень лише покладає надії. Та що це за цілитель такий? Стоп. Коли це Мірабель стала найціннішим? Власні думки лякали його. Трохи заспокоївся, коли побачив страх у зелених очах Свана, який поспішно вибачився:

- Пробачте, мій володарю. Дівчину потрібно зігріти. Також давайте багато пити й ввечері їй полегшає. З нею нічого серйозного немає, це звичайна застуда. Я зайду пізніше, зараз у моїй присутності немає потреби.

Звір, що притаївся всередині Ейнара, вив тужливим беззвучним зовом. Сердився на себе, адже саме через нього дівчина у такому стані. Кроки прислуги дратували, у цю мить йому заважав весь світ. Не стримав свого гніву та голосно гаркнув:

- Всі геть.

Слуги розбіглися як бджоли від диму. За ними покої покинув і цілитель. Ейнар взяв до рук теплий чай:

- Ось, випий.

Однією рукою він обережно припідняв подушку, на якій лежала дівчина, а іншою тримав чашку. Мірабель не сперечаючись випила все, що дав їй чоловік. Ледь чутно та дещо хрипло прозвучав її голос:

- Не хвилюйся, я не помру. Анабель і так не приїде заради мене.

- Тихо, не говори зараз. Скажеш все, що ти про мене думаєш пізніше.

Чоловік бачив з якими важкими зусиллями хворій дається кожне слово, тому не бажав ще більше втомлювати розмовами. Її тіло трусилося. Дівчина ще більше закуталася у ковдру. Заховала навіть свої руки. Ейнар не міг спостерігати за цими стражданнями. Швидко позбувся від черевиків та сорочки й заліз до неї під ковдру. Одразу зустрівся з кволим опором:

- Ти що робиш? Гадаєш, якщо я в такому стані, то можеш скористатися мною?

Чоловіку стало образливо, що Мірабель вважає його таким корисливим покидьком. Хоча, якщо подумати, то причин гадати інакше у неї немає. Він обов’язково покаже себе справжнього, тільки б вона видужала.

- Ні, обіцяю, нічого тобі не зроблю. Просто хочу загріти тебе. Прошу, повір мені.

Безцеремонно приліг поруч, обіймаючи та притискаючись до неї. Мірабель не опиралася. Здавалося, що їй уже байдуже на все, що відбувається довкола. Поруч з нею Ейнар нарешті знайшов затишок та спокій, а внутрішній звір притих. Вмить все, що було важливим втратило свою цінність. Навіть бажання перемогти у війні й стати королем затьмарювалися у порівнянні з жагою до цієї дівчини. Найбільше за все хотілося, щоб вона видужала.

Дратувала ця потреба в ній. Намагався зрозуміти, що з ним відбувається. Здається, ще трохи й він почне вірити в кохання. Але ж для такого глибокого почуття потрібний час. Мірабель полонила його серце з першого погляду. Це видавалося дуже дивним. Боляче спостерігати за таким її станом, якби він міг, то забрав увесь біль собі. Не стримався і поцілував у гаряче чоло: